ПОСТАНОВА 06 вересня 2023 року, cправа № 922/493/21, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/113387693
У справі про неплатоспроможність ОСОБА_1, провадження у якій було відкрито 10.03.2021,
а 11.05.2021 визнано грошові вимоги ОСОБА_3 (7,4 млн грн), ГУ ДПС (1004,66 грн) та ОСОБА_2 (2,6 млн грн),
31.05.2021 ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив визнати недійсним договір
позики, який Боржник 05.10.2019 уклав рідною сестрою (ОСОБА_3), а також просив застосувати
наслідки недійсності договору у вигляді відмови ОСОБА_3 у визнанні її грошових
вимог до Боржника у розмірі 7,4 млн грн за цим договором. Заява була
обґрунтована з посиланням на ч. 1, 2 ст. 42 КУзПБ тим, що договір укладений в
межах 3-річного строку, що передував відкриттю справи про банкрутство, призвів
до неплатоспроможності, завдав збитків кредиторам та був укладений із
заінтересованою особою – рідною сестрою, а також на аргументах щодо наявності в оспорюваному
правочині ознак фраудаторного правочину з посиланням на ст.11, 13, 16, 203,
215, 234 ЦК України. Місцевий г/с ухвалою від 14.09.2022 року у
задоволенні заяви відмовив. Апеляційний г/с постановою від 01.05.2023
прийняв нове рішення, яким визнав договір позики недійсним, а в іншій частині
позову відмовив, виходив з того, що сукупність встановлених у справі обставин свідчить
про наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його
вчинення на шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної
кредиторської заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань
перед кредиторами та формування в майбутньому кредиторської заборгованості із
заінтересованим кредитором ("дружнім кредитором"); крім
того, сукупність вказаних обставин є достатньою підставою до кваліфікації
оспорюваного договору позики як такого, що підлягає визнанню недійсним на
підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ.
Щодо застосування наслідків недійсності договору у вигляді відмови ОСОБА_3
у визнанні її грошових вимог у розмірі 7,4млн грн, то в цій частині апеляційний
г/с вказав на їх необгрунтованість з підстав того, що предметом апеляційного
перегляду була ухвала від 14.09.2022, якою відмовлено Кредитору у задоволенні
його заяви про визнання недійсним правочину, в той чай, як вищезазначені вимоги
стосуються ухвали від 11.05.2021, яка набрала законної сили та не є предметом
апеляційного перегляду. Верховний Суд залишив касаційну скаргу без
задоволення, вказавши, що погоджується з висновком суду другої інстанції щодо
наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину, а також з
наявністю підстав за сукупністю встановлених обставин для визнання недійсним
правочину на підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ.
Короткі висновки:
16. … положення, закріплені у спеціальній нормі (ч.3 ст.215 ЦК України), що
стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину
зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
31. …категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на
недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення
відповідальності цим майном перед кредиторами.
32. …, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про
неплатоспроможність фізичної особи є одним із юридичних інструментів
гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту
інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.
49. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Відповідно до ч.1 та 2 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до
суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання
правочину недійсним.
14. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є
підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на
звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або
оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до
юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом
заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 ГПК України).
15. Частиною 3 ст.215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо
не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа
заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин
може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
16. Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом
свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення,
закріплені у спеціальній нормі (ч.3 ст.215 ЦК України), що стосується
недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину
зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
17. Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути
позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними, а тому,
виходячи з вимог ст.16 ЦК України, ст.4 ГПК України, крім учасників правочину
(сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних
та інших органів, позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути
будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права
та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
18. Аналогічні висновки містяться у значній кількості постанов ВС, ухвалених
як у господарських, так і цивільних справах, і по суті є універсальними - тобто
не залежать від конкретних обставин справи, а застосовуються у всіх випадках,
коли особа, яка не є учасником правочину подає позов про визнання його
недійсним (постанова ВС у складі суддів об`єднаної палати КГС від 19.02.2021 у
справі № 904/2979/20, постанови ВС від 29.09.2021 у справі № 910/5529/19, від
01.12.2021 у справі № 910/10754/20, від 13.01.2022 у справі № 914/1962/19, від
18.05.2022 у справі № 916/1383/21).
19. Відповідно до ч.1, 2 ст.5 ГПК України здійснюючи правосуддя, г/с захищає
права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у
спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не
визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка
звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи
може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить
закону.
20. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін
виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або
договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту
порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем,
ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо
суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом
або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у
цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (такий
висновок викладений у постановах ВП ВС від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19,
02.02.2021 у справі № 925/642/19).
21. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або
договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у
свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право
позивача підлягає захисту обраним ним способом (див. постанову ВС від
19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
22. У цій справі позов про визнання недійсним договору подано особою, яка не
була стороною цього договору - заінтересована особа (Кредитор), отже
позивач є особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий
правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за
ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення
відповідальності перед кредитором.
23. Верховний Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена
судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів
особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий
правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та
відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення
відповідальності перед кредитором.
24. Зокрема такий інститут врегульовано нормами ст.20 Закону про банкрутство,
ст.42 КУзПБ.
25. Не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення
звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного
законодавства (п.6 ст.3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3
ст.13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові ВП ВС від 03.07.2019 у
справі № 369/11268/16-ц).
26. Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського
законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний
нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема
щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
27. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів
захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України.
28. Як встановив апеляційний г/с, крім посилання на умови ч.ч.1,2 ст. 42
КУзПБ, вимоги Кредитора ґрунтуються на аргументах щодо наявності в оспорюваному
правочині ознак фраудаторного правочину з посиланням на приписи ст.11, 13, 16,
203, 215, 234 ЦК України.
29. Призначення провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи
полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи.
Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів
кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів
кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від
протизаконних дій кредиторів.
30. Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому,
що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів,
а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника.
При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є
принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої
вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про
банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної
конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для
розгляду справ про банкрутство КГС ВС від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та
від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).
31. За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на
недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення
відповідальності цим майном перед кредиторами.
32. Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про
неплатоспроможність фізичної особи є одним із юридичних інструментів
гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту
інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.
33. З урахуванням наведених висновків та обставин цієї справи Верховний Суд
вважає, що Кредитор ОСОБА_2 тобто особа в якої за статусом наявний інтерес у
справі про неплатоспроможність фізичної особи - збільшення ліквідаційної маси
боржника та задоволення за рахунок, серед інших, його грошових вимог до
боржника, має право на звернення до суду із заявою про визнання недійсним
правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність фізичної особи з підстав, передбачених нормами ЦК України,
ГК України чи інших законів.
34. Судом другої інстанції встановлено, що між Кредитором та Боржником
18.10.2017 року було укладено договір позики, за змістом якого Боржник
зобов`язався повернути суму в 2480 000 грн в строк до 16.04.2019 року.
35. У зв`язку з невиконанням зазначеного зобов`язання рішенням Жовтневого
районного суду м. Харкова від 24.04.2019 року у справі №639/6777/18 зазначену
суму з урахуванням відсотків в розмірі 2 975 202,82 та судові витрати в розмірі
8810,99 грн стягнуто з Боржника на користь Кредитора.
36. Зазначене рішення за скаргою Боржника переглядалося в апеляційному порядку
та за постановою Харківського апеляційного суду від 14.11.2019 року зазначене
рішення було змінене в частині зменшення суми стягнення до 2 712 524,96 грн та
судовий збір до 8 017,10 грн, в решті рішення залишено без змін.
37. Саме в період апеляційного перегляду зазначеного рішення суду між
Боржником та його сестрою ОСОБА_3 15.10.2019 року був укладений спірний
правочин, а вже ухвалою г/с від 10.03.2021 року, зокрема, відкрито провадження
у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , що свідчить про
укладення означеного договору в період протягом трьох років, що передували
відкриттю провадження у справі про банкрутство.
38. Як встановив апеляційний г/с, наведені обставини підтверджується
матеріалами справи та не заперечуються сторонами.
39. Крім того, суд другої інстанції встановив, що в результаті укладення та
невиконання Боржником умов договору позики у Боржника утворилась заборгованість
перед ОСОБА_3 в сумі 7 463 137,00 грн при тому, що на дату його
укладення у Боржника вже була наявна заборгованість перед Кредитором за
договором грошової позики від 18.10.2017 року (який повинен був бути виконаний
Боржником до 16.04.2018 року включно) у розмірі 2615 219,33 грн, неможливість
повернення якої Боржник не заперечував.
40. Також апеляційний г/с встановив, що в матеріалах справи відсутні докази
того, куди були витрачені отримані Боржником за спірним правочином кошти - адже
вони не були спрямовані останнім на погашення існуючої заборгованості Боржника
перед Кредитором, чи спрямовані на придбання нерухомого та іншого майна, за
рахунок якого можливе задоволення вимог кредиторів, будь-якої інформації про
рух грошових коштів за спірним правочином - матеріали справи також не містять.
41.Крім того, зі змісту спірного договору позики та матеріалів справи
вбачається, що означений договір укладено Боржником з його рідною сестрою -
ОСОБА_3 . Означена особа в розумінні приписів ст. 11 КУзПБ є заінтересованою
особою стосовно Боржника, що також не заперечується останнім.
42.Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного
законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників
цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному
стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою
інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
43.Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та
чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку
поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням
про честь та совість.
44. Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах.
45. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як
суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія
дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі
свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні
уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного
цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
46. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію
всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні
наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї
права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не
задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних
фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій
іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими
особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не
перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у
правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і
про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та
здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці
правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних
правовідносин).
47. Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані
діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших
осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а
також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і
договірні відносини.
48. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати
певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та
недобросовісною.
49. Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання
зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження
власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди
кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний
судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
50. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода
з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є
прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються
боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання
цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
51. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу),
так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як
односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
52. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який
правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх
вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення
оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий
період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство,
після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до
першого судового засіданні у справі); контрагент, з яким боржник вчинив
оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні
особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна
(ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (див. висновок
викладений у постановах ВС у складі судової палати для розгляду справ про
банкрутство КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі
№ 905/2030/19 (905/2445/19)).
53. Боржник, який відчужує майно, вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням
його платоспроможності, після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно
недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
54. Такі дії боржника можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із
контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
55. Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього
зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого
боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його
добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що
вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах КГС
ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №
910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №
916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №
04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021
у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
56.Суд звертає увагу, що метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне
виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання
своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних
інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
57.Категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення
недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим
майном перед кредиторами, зважаючи, що ч.2 ст.96 ЦК України вимагає, щоби
юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед
кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності:
об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання
обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення
боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно
аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та
добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а
не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.
58. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися
про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також
поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що
кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином,
а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним
зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний
боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в
разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне
задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див.
висновок викладений у постанові КГС ВС від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
59. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати
як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні
преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам
боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
60. Правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають
ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім
(одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників,
об`єднаних єдиною неправомірною метою).
61. Зважаючи на вищезазначене, суд касаційної інстанції погоджується із
висновками апеляційного г/с про те, що сукупність встановлених апеляційним
судом обставин у цій справі щодо укладення спірного договору в період протягом
трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, факт
укладення означеного договору Боржником у період наявності у нього непогашеної
заборгованості перед кредиторами, зокрема перед ОСОБА_2 у розмірі 2615219,33
грн, укладення оспорюваного правочину із заінтересованою особою - рідною
сестрою ОСОБА_3 , відсутність будь-яких доказів руху отриманих за договором позики
коштів, в тому числі доказів їх спрямування на погашення вимог Кредитора до
відкриття провадження у даній справі про банкрутство Боржника - свідчить про
наявність в спірному договорі ознак фраудаторного правочину та його вчинення на
шкоду кредиторам - задля штучного нарощування обсягу наявної кредиторської
заборгованості та унеможливлення виконання грошових зобов`язань перед
кредиторами та формування в майбутньому кредиторської заборгованості із
заінтересованим кредитором ("дружнім кредитором").
62.З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду другої інстанції
щодо наявності в оспорюваного договору ознак фраудаторного правочину, укладення
його на шкоду кредиторам, зокрема позивача у цьому спорі, а отже правомірності
заявлених вимог позивача про визнання недійсним укладеного 05.10.2019 договору
позики між Боржником та ОСОБА_3 , що посвідчений 05.10.2019 року приватним
нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Єрощенковою Г.Ю. за
реєстровим №2978.
63.Крім того, слід погодитись із висновками суду другої інстанції, що за
сукупністю встановлених обставин є достатньою підставою до кваліфікації
оспорюваного договору позики як такого, що підлягає визнанню недійсним на
підставі ч. 2 ст. 42 КУзПБ.
64.З урахуванням встановлених обставин справи, доводи касаційної скарги не
спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не спростовують
встановлених обставин справи вчинення оспорюваного правочину без очевидної
економічної мети задля зменшення обсягу майнових активів боржника шляхом
штучного нарощування кредиторської заборгованості перед заінтересованим
кредитором, не спростовують наявності в оспорюваному правочині ознак такого, що
оскаржуваний правочин вчинений на шкоду кредиторам, зокрема, ОСОБА_2 .
Немає коментарів:
Дописати коментар