ПОСТАНОВА 16 листопада 2023 року, cправа № 910/15587/21, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/115061540
У справі про неплатоспроможність ОСОБА_2
(далі - Боржник), провадження у якій було відкрито 08.12.2021, АТ "Міжнародний резервний
банк" подав заяву з грошовими вимогами до Боржника у загальній сумі 5,7
млн. дол. США (156,4 млн грн) за кредитним договором від 21.05.2008. Боржник грошові вимоги Банку заперечував в
частині, яка не була підтверджена рішенням Києво-Святошинського районного суду
Київської області від 03.11.2011 у справі №2-746/2011, тоді як Банк нарахував додаткові
суми процентів за користування кредитом та пеню за прострочення їх сплати. У цій справі Банк доводив, що має право
нараховувати проценти та пеню до повного погашення заборгованості, посилаючись
на кредитний договір, за умовами якого нарахування процентів
за користування кредитом повністю та остаточно припиняється в останній день дії
кредитної лінії (21.05.2015), а у випадку, якщо позичальник не поверне загальну
заборгованість за кредитною лінією в такий день - то нарахування процентів
повністю та остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної
заборгованості за кредитною лінією. Місцевий г/с ухвалою від 02.11.2022,
яка залишена без змін апеляційним г/с (постанова від 26.06.2023), грошові вимоги Банку визнав в повній сумі, при
цьому визнаючи грошові вимоги в частині додатково нарахованих сум процентів та
пені виходив з того, що сторони на власний розсуд у кредитному договорі погодили
розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом, після
завершення строку кредитування. Верховний суд скасував рішення нижчих
судів в частині визнання 140,2 млн грн та в цій частині передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши,
на передчасність визнання грошових вимог в частині процентів та пені, не
підтверджених судовим рішенням у справі №2-746/2011 з огляду на: 1)помилковість
нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку
кредитування/пред’явлення вимоги про повернення кредиту в повному обсязі;
2)неможливість зі змісту оскаржуваних судових рішень з`ясувати, яка частина
заявленої Банком пені нарахована саме за прострочення сплати помилково
нарахованих ним процентів за користування кредитом; 3) недостатню обґрунтованість
висновків судів про те, що Банк заявив вимоги щодо стягнення пені в межах
встановленої Кредитним договором позовної давності, так як не були встановлені
конкретні періоди нарахування відповідних сум пені; 4)до належного встановлення
судами обставин щодо тієї суми пені, яка правильно нарахована Банком та
заявлена ним у межах позовної давності, відсутні достатні підстави для висновку
про надмірність розміру неустойки як передумови для застосування положень ст.551
ЦК України, ст.233 ГК України та ч.2 ст.21 Закону України
"Про споживче кредитування", на які посилається Боржник у касаційній
скарзі.
Короткі висновки:
📗Проценти за користування кредитом не нараховуються
після закінчення строку кредитування або після пред'явлення кредитором вимоги
про дострокове погашення кредиту.
📗Сторони кредитного договору не можуть домовитися про
нарахування процентів за користування кредитом після закінчення строку
кредитування. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в
разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти
саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував
проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість
за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному
договором розмірі на підставі ст.625 ЦК України, і цей розмір може
зменшити суд.
📗При вирішенні відповідних спорів важливим
є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для
з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як
міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку
кредитування (або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту).
Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх
розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи
неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про
відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum
fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору
тлумачаться проти того, хто їх написав).
Позиція Верховного Суду
45. …ВП ВС неодноразово в своїх постановах (зокрема від
04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12)
викладала висновок про те, що припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про
щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої
домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами
строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором
проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку
кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050
ЦК України.
46.Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача
забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення
виконання грошового зобов`язання.
47.Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та
неправомірною, то регулятивна норма ч.1 ст.1048 ЦК України і охоронна
норма ч.2 ст.625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
48.У вказаній постанові у справі №912/1120/16 також викладений
висновок про необхідність тлумачення умов укладеного сторонами справи договору
щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів, що
має здійснюватися у системному взаємозв`язку з положеннями чинного
законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання
цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового
зобов`язання. ВП ВС відзначила про таке у контексті відступлення від висновку,
викладеного в постанові ВС від 13.12.2018 у справі №913/11/18 щодо відсутності
підстав для застосування відповідної правової позиції, наведеної в зазначеній
постанові у справі №444/9519/12, через обумовлення сторонами у договорі
нарахування процентів за користування кредитом по день повного погашення
заборгованості.
49.Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду
нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору
банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування
кредитом, ВП ВС в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 наголосила, що
проценти відповідно до ст.1048 ЦК України сплачуються не за сам лише
факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом"
(тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору
борг протягом певного часу).
50.Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому,
що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх
негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом
певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити
періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним
правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку
(право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми позики передбачає ч.2
ст.1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не
повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору
плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст.1048
Цивільного кодексу України.
51.Зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги
про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник
не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати
повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених
у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку
кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах
цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора
відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після
пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не
повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.
52.Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору
обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість
правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у
його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання
з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні
відносини трансформуються в охоронні.
53.При цьому щодо можливості нарахування процентів поза межами строку
кредитування ВП ВС зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи
договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою
закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи
з правової природи останніх.
54.Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в
разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти
саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував
проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість
за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному
договором розмірі на підставі ст.625 ЦК України, і цей розмір може
зменшити суд.
55.При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов
договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали
на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у
певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після
пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися
до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі
договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку
сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника
тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem
(лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти
того, хто їх написав).
56.Водночас зі змісту мотивувальних частин оскаржуваних судових
рішень ВС вбачає, що під час розгляду грошових вимог Банку (в частині, що
переглядається) суди першої та апеляційної інстанцій викладені правові висновки
належним чином не врахували з огляду на таке.
57.Визнаючи у повному обсязі грошові вимоги Банку, які складаються з
процентів за користування кредитом, господарські суди послались на
положення ст.627-629 ЦК України та виходили з того, що сторони у п.6.2,
6.4 Кредитного договору на власний розсуд погодили розмір та порядок
нарахування процентів за користування кредитними коштами згідно з положеннями
ст.1048, 1056-1 ЦК України, зокрема, після завершення строку
кредитування.
58.Тобто суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що згідно
з положеннями цивільного законодавства сторонам надано право погодження на
власний розсуд саме розміру процентів, які підлягають сплаті в разі
правомірного використання кредитних коштів та/або в разі прострочення виконання
грошового зобов`язання, але не врегулювання охоронних правовідносин між ними
регулятивними нормами.
59.З огляду на таке наявність у пункті 6.4 Кредитного договору умови,
згідно з якою, якщо позичальник не поверне загальну заборгованість у останній
день кредитної лінії, то нарахування процентів повністю та остаточно
припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною
лінією, не надає підстав для нарахування процентів саме за користування
кредитом після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту,
коли правовідносини сторін трансформувалися в охоронні.
60.Разом з тим, зміст наведеної умови Кредитного договору не свідчить
про узгодження сторонами певного розміру процентів як міри відповідальності за
неповернення кредиту після закінчення строку кредитування, передбаченої ст.625
ЦК України (у тому числі в розмірі, що дорівнює процентам за правомірне
користування кредитом). До того ж п.6.2, 6.4 Кредитного договору, на які
послалися суди, розташовані в розділах, які регулюють правомірну поведінку
сторін (розділ 6 "Проценти за користування кредитом"), а не в
окремому розділі, що регулює відповідальність позичальника (розділ 10 "Відповідальність
позичальника").
61.З огляду на викладене ВС дійшов висновку про те, що грошові вимоги
Банку до Боржника в сумі 10130417,89 грн процентів за користування кредитом
(372336,43 доларів США за курсом НБУ станом на 31.12.2021 (курс долара США по
відношенню до гривні 27,2077)) передчасно визнані судами попередніх інстанцій
та включені до реєстру вимог кредиторів Банку. Адже під час розгляду заяви
Банку не встановлено обставини нарахування зазначених процентів (їх частини)
саме до моменту звернення його до Боржника з вимогою про дострокове погашення
кредиту за Кредитним договором (яке підтверджується судовим рішенням у справі
№2-746/2011).
62.У зв`язку з наведеним безпідставним є також нарахування пені за
прострочення сплати процентів за користування кредитом у зазначеній частині.
Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень, не можливо з`ясувати, яка частина
заявленої Банком пені нарахована саме за прострочення сплати помилково
нарахованих ним процентів за користування кредитом.
63.Крім того, при визнанні грошових вимог Банку щодо стягнення пені
як за прострочення сплати процентів за користування кредитом, так і за
прострочення повернення основної заборгованості за кредитом суди першої та
апеляційної інстанцій не встановили обставини щодо конкретних періодів
нарахування відповідних сум пені, обмежившись зазначенням про те, що
нарахування Банком пені за Кредитним договором не здійснювалося з 12.03.2020. У
зв`язку з цим ВС вважає недостатньо обґрунтованим твердження судів про те, що
Банк заявив вимоги щодо стягнення пені в межах встановленої Кредитним договором
позовної давності, про застосування якої заявлено Боржником у відзиві на заяву
про грошові вимоги Банку.
64.Зважаючи на викладене, ВС вважає передчасним визнання судами
попередніх інстанцій заявлених Банком грошових вимог до Боржника, які
складаються з пені за прострочення повернення основної заборгованості за
кредитом та пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, у
частині, що не підтверджена судовим рішенням у справі №2-746/2011.
65.При цьому ВС зауважує, що до належного встановлення судами
обставин щодо тієї суми пені, яка правильно нарахована Банком та заявлена ним у
межах позовної давності, відсутні достатні підстави для висновку про
надмірність розміру неустойки як передумови для застосування положень ст.551
ЦК України, ст.233 ГК України та ч.2 ст.21 Закону України
"Про споживче кредитування", на які посилається Боржник у касаційній
скарзі.
