ПОСТАНОВА 16 грудня 2021 року, Справа № 907/646/20, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Банаська О. О., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/102147556
У справі про неплатоспроможність ФО,
провадження у якій було відкрито 05.11.2020, керуючий реструктуризацією 01.04.2021
подав до г/с клопотання про забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення
арешту на майно боржника, а саме: домоволодіння з надвірними спорудами
загальною площею 178,7 кв.м., крім того площа підвалу 28.50 кв.м. Клопотання
обґрунтоване тим, що зазначений будинок є єдиним майном боржника, реалізація
якого призведе до порушення прав як боржника, так і кредиторів. Місцевий г/с
ухвалою від 27.04.2021 вжив заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на зазначене майно, що
мотивовано обґрунтованістю поданого клопотання, а Апеляційний г/с постановою
від 19.08.2021 прийняв нове рішення, яким в задоволенні клопотання арбітражного
керуючого про забезпечення вимог кредиторів відмовив, зазначивши, що: у виконавчому
провадженні перші торги з продажу майна, яке є предметом забезпечення були
призначені ще на 26.10.2020, в той час, як провадження у справі про
неплатоспроможність ОСОБА_1 було відкрито 05.11.2020, і в силу ч.4 ст.121 КУзПБ ні мораторій
на задоволення вимог кредиторів, ні заходи забезпечення вимог кредиторів на
предмет іпотеки розповсюджуватися не можуть. А тому вжиття заходів забезпечення
вимог кредиторів щодо майна, яке є предметом іпотеки та вже перебувало на
торгах у виконавчому провадженні, суперечить ч.4 ст.121 КУзПБ. Касаційна скарга обґрунтовувалася доводами про : 1)незастосування
апеляційним г/с положень Закону України "Про мораторій на
стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній
валюті"; 2)неврахування постанови ВС у
справі № 910/17501/19 від 01.10.2020. Верховний суд залишив касаційну
скаргу без задоволення, вказавши, що доводи касаційної скарги, визначені
скаржником як підстава для скасування постанови суду апеляційної інстанції, не
знайшли свого підтвердження (не доведені обставини відповідності нерухомого
майна вимогам статті 1 Закону України "Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті" та не подібність
правовідносин і правового регулювання справи № 910/17501/19 та цієї справи.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО
СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і
висновків судів попередніх інстанцій
31.Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що процедура банкрутства
щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного
інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а
також недопущення доведення боржника до банкрутства.
32.Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному
задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його
ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення
вимог кредиторів.
33.Однією з основних функцій г/с під час провадження у справі про
банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів
(Аналогічна позиція висловлена ВС, зокрема, у постановах від 13.08.2020 у
справі № 910/4658/20, від 03.09.2020 у справі №
910/16413/19, від 18.02.2021 у справі № 904/3251/20).
34.При цьому, Суд наголошує на необхідності дотримання балансу
публічного та приватного інтересів, а також недопущення зловживання учасниками
відповідними судовими процедурами не лише у справах про банкрутство юридичних
осіб, а також у провадженнях про неплатоспроможність фізичних осіб.
35.Відповідно до положень ст.118
КУзПБ г/с має право за вмотивованим
клопотанням сторін у справі про неплатоспроможність чи за своєю ініціативою
вжити заходів для забезпечення вимог кредиторів. Заходи для забезпечення
вимог кредиторів вживаються господарським судом у порядку та на умовах,
визначених у Книзі третій цього Кодексу. До
заходів для забезпечення вимог кредиторів належать, зокрема:
заборона боржнику укладати правочини
(договори);
зобов`язання боржника передати майно, інші
цінності на зберігання третім особам;
вчинення або утримання від вчинення певних
дій;
заборона боржнику розпоряджатися його
нерухомим майном та цінними паперами;
накладення арешту на конкретне майно
боржника;
інші заходи для збереження майна боржника;
заборона виїзду боржника за кордон.
36.Відповідно до частини першої статті 40 КУзПБ, г/с має право за клопотанням
сторін або учасників справи чи за своєю ініціативою вжити заходів до
забезпечення вимог кредиторів.
37.В силу ст.136, 137 ГПК України право
здійснення забезпечення вимог кредиторів у справі про банкрутство та вибору тих
чи інших заходів належить господарському суду, який виходить із конкретних
обставин справи та пропозицій заявника.
38.Положення ст.136, 137 ГПК України пов`язують
вжиття г/с заходів забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності
такого забезпечення в контексті положень ст.73 ГПК України, як гарантії ефективності задоволення вимог позивача
(заявника) за результатами розгляду спору по суті.
39.Системний аналіз зазначених норм ГПК України та КУзПБ дозволяє зробити висновок про те, що Кодексом, як
спеціальним законом, визначено особливі різновиди заходів на забезпечення вимог
кредиторів боржника, які є учасниками провадження у справі та надано право їх
застосування як за клопотанням кредитора, так за ініціативою суду. Разом з тим,
загальні принципи застосування забезпечувальних заходів (на будь-якій стадії
розгляду справи, якщо їх незастосування може істотно ускладнити ефективний
захист порушених прав кредитора як учасника провадження), дотримання
доцільності, адекватності та співмірності застосованих заходів мають
застосовуватися як загальні забезпечувальні норми відповідно до статті
136 ГПК України (Подібні
за змістом висновки викладені у постанові ВС у складі Судової палати для
розгляду справ про банкрутство КГС від 13.02.2020 у справі №50/790-43/173,
постанові ВС від 10.02.2021 у справі № 911/1159/14).
40.У цій справі, скасовуючи вжиті судом першої інстанції заходи
забезпечення вимог кредиторів, суд апеляційної інстанції виходив з того, що
відповідно до положень п.2 ч.2 ст.121 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог
кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими
документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи
про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або
смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого
провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі
одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з
моменту оприлюднення інформації про продаж. Задоволення вимог кредиторів за
рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах
провадження у справі про неплатоспроможність, крім випадків перебування
виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум,
у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на
стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж (ч. 4 ст.
121 КУзПБ).
41.Водночас, у цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що
перші торги з продажу належного боржнику майна, яке є предметом забезпечення
вимог Банку були призначені ще на 26.10.2020, в той час, як провадження у
справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 було відкрито 05.11.2020.
42.Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в силу
наведених положень ст.121 КУзПБ ні мораторій на задоволення вимог кредиторів, ні
заходи забезпечення вимог кредиторів на предмет іпотеки розповсюджуватися не
можуть, а відтак, вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів щодо майна, яке
є предметом іпотеки та вже перебувало на торгах у виконавчому провадженні,
суперечить ч.4 ст.121 КУзПБ.
Стосовно доводів касаційної скарги щодо незастосування
апеляційним г/с положень Закону
України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті".
44.З цього приводу, Верховний Суд зазначає таке.
45.Відповідно до п.1 цього Закону не може бути примусово звернено стягнення
(відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового
фонду (далі - нерухоме житлове майно), об`єкт незавершеного житлового
будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із ст.5
Закону України "Про іпотеку", якщо таке
майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як
забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового
поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами
України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно
використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового
поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у
позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого
житлового майна; або
- таке нерухоме житлове майно придбавалося
за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона
реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою
знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або
майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
- загальна площа такого нерухомого житлового
майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 кв.м. для
квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.
46.За правовим висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 10.04.2019
в справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується
при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
47.Водночас, стверджуючи про поширення на спірні відносини положення
вказаного закону та звертаючись із заявою про застосування заходів
забезпечення вимог кредиторів шляхом накладення арешту на нерухоме майно, процесуальними
нормами на заявника покладається обов`язок, відповідно до ст.74
ГПК України, довести відповідними доказами обставини,
на які заявник посилається як на підставу своїх вимог, а саме, у даному
випадку - обставини відповідності нерухомого майна вимогам статті
1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна
громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
48.При цьому, в касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що судом
апеляційної інстанції було неправильно установлено обставини, які мають
значення для справи.
49.Водночас, скаржником не вказано ні які саме обставини апеляційним
г/с встановлено невірно, ні які обставини чи докази суду належало встановити,
дослідити чи оцінити.
51.Щодо посилань скаржника на неврахування
судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду у справі № 910/17501/19
від 01.10.2020 колегія суддів зазначає таке.
52.У справі № 910/17501/19, предметом перегляду в якій була скарга
боржника на рішення приватного виконавця щодо складення акта про реалізацію
предмета іпотеки, що свідчить про не подібність правовідносин та правового
регулювання справи № 910/17501/19 та цієї справи, в якій є спірним питання
вжиття заходів забезпечення вимог кредиторів.
53.При цьому, судом касаційної інстанції у справі № 910/17501/19
прийняті судові рішення були скасовані із направленням справи на новий розгляд
до суду першої інстанції, що не означає вирішення спору, а, отже, й остаточного
формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових
рішеннях з ній, а тому Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами
попередніх інстанцій правової позиції у постанові Верховного Суду у справі
№ 910/17501/19.
54.За наведених обставин Суд не бере також до уваги посилання
скаржника на положення Закону
України "Про виконавче провадження" як
підставу для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки дії
державного виконавця у контексті цієї справи та вимог заяви боржника про вжиття
заходів забезпечення вимог кредиторів не є предметом судового дослідження.
55.Крім того, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що
процесуальний закон не забороняє заявнику повторно звертатися із заявою про
вжиття заходів забезпечення із наданням відповідних доказів на підтвердження
своїх доводів та вимог.
56.Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що
доводи касаційної скарги, визначені скаржником як підстава для скасування
постанови суду апеляційної інстанції, не знайшли свого підтвердження, у зв`язку
з чим Суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без
змін.
Немає коментарів:
Дописати коментар