ПОСТАНОВА 16 лютого 2021 року, Справа № 925/668/20, ВС у складі колегії суддів КГСасаційного господарського суду: Васьковський О. В. - головуючий, Білоус В. В., Огороднік К. М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95271157
У справі про неплатоспроможність фізичної особи розглядалися
кредиторські вимоги АТ "УКРСИББАНК", що виникли з кредитного
договору. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд,
задовольнив кредиторські вимоги
частково, взявши за основу суму боргу, стягнуту судовим рішенням 2012
року, від якої відняв кошти, які надійшли від продажу предмета іпотеки. ВС
задовольнив касаційну скаргу та справу в скасованій частині направив на новий розгляд до місцевого
господарського суду, вказавши, що оскаржені судові рішення не містять
розрахунку відповідних сум боргу по кредиту та нарахованим процентам із
вказівкою на підставу їх нарахування і періоду, протягом якого заявник мав
право здійснювати таке нарахування, а також періоду, за який, з огляду на
часткове визнання кредиторських вимог банку, були відсутні правові підстави для
нарахування процентів і що судами попередніх інстанцій належним чином не
досліджено умови кредитного договору та не визначено, чи встановлює кредитний
договір проценти за неправомірне користування грошовими коштами і їх розмір,
з`ясування яких виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Також ВС зазначено, що судами не враховані положення ст. 533, 1046, 1049 ЦК України, а
також висновки Верховного Суду, викладені у постановах, які стосуються
застосування положень п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про
виконавче провадження" при вирішенні
питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення
суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, в тому числі із зазначенням
гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору, що дає
підстави для висновку про невірне застосування судами попередніх інстанцій норм
матеріального права та неповне з`ясування обставин, які мають значення для
справи.
Короткий висновок:
Ø Вимоги кредитора (банку) до боржника
(позичальника) в частині процентів, нарахованих після настання строку погашення
кредиту щодо позичальника (за період неправомірного користування кредитними
коштами) та їх підстави, зокрема в частині процентної ставки річних,
застосованої банком у розрахунку процентів, мають оцінюватись судом на предмет
їх узгодженості із матеріально-правовими підставами (умовами кредитного
договору), за яких ці вимоги були заявлені
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø Відповідно до ст. 1054 ЦК України за
кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)
зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на
умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит
та сплатити проценти.
Ø До відносин за кредитним договором
застосовуються положення параграфа 1 глави
71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим
параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Ø Згідно з ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник
зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або
речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої
ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені
договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що
позичалася, на банківський рахунок позикодавця.
Ø Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець
має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не
встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів
встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти
виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Ø Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі,
якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами
(з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини
позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що
залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті
1048 цього Кодексу.
Ø Частково задовольняючи заяву АТ
"УКРСИББАНК" про визнання кредиторських вимог до боржника за
кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що заборгованість Боржника
перед АТ "УКРСИББАНК" становить різницю між сумою стягнутою за
рішенням суду 2012 року та сумою коштів одержаних від реалізації предмета
іптеки). При цьому суд послався на преюдиційні обставини, встановлені рішенням
місцевого районного суду 2012 року у справі № 2323/3906/2012, зокрема щодо
дослідження та оцінки заборгованості Боржника перед банком з урахуванням
нарахованих процентів за користування кредитом та процентів за користування
грошовими коштами та звернення з вимогою про дострокове стягнення суми кредиту
та процентів.
Ø Суд касаційної інстанції враховує,
що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській,
цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються
при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа,
стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Ø Преюдиціальне значення у справі надається
обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких
обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини,
які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє
відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти
відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (пункт 32 постанови
Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17
(провадження № 12-144гс18)).
Ø Відтак, обставини щодо укладення між АТ
"УКРСИББАНК" та Боржником кредитного договору, неналежного виконання
боржником своїх зобов`язань за кредитом та пред`явлення банком боржнику вимоги
про дострокове погашення кредиту (лист-претензія) від 24.02.2012), встановлені
судовими рішеннями у вищезгаданих справах № 2323/3906/2012 та № 710/1180/14-ц,
які набрали законної сили та не потребують доказуванню у даній справі.
Ø Відмовляючи у визнанні вимог в частині
заборгованості за кредитом суд першої інстанції не врахував положення
статей 533, 1046, 1049 ЦК України, а
також висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного
Суду від 04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справі №
373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі №464/3790/1-ц, від 23.10.2019 у справі №
723/304/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01.03.2019 у справі
752/18552/17, від 29.05.2019 у справі № 523/9078/16-ц, від 16.10.2019 у справі
№522/11364/15-ц, від 17.10.2019 у справі № 621/285/18, від 17.10.2019 у справі
№461/6129/16-ц, від 05.02.2020 у справі № 750/2000/18, які стосуються
застосування положень п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про
виконавче провадження" при вирішенні
питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення
суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, в тому числі із зазначенням
гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення спору.
Ø Вказані порушення не були усунуті і судом
апеляційної інстанції, що дає підстави для висновку про невірне застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неповне з`ясування
обставин, які мають значення для справи.
Ø Пред`явлення кредитором вимоги про
дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором фактично змінює
порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення кредитора з такою
достроковою вимогою до позичальника в порядку ч.2 ст. 1050 ЦК України вважається,
що строк виконання кредитного договору в повному обсязі є таким, що настав. При
цьому у разі пред`явлення до позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст.
1050 ЦК України право кредитора нараховувати
передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється,
а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну
повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу
боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови
виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за
користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше
кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін
повернення кредиту (відповідний правовий висновок наведено у постанові
Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від
18.09.2020 у справі № 916/4693/18).
Ø У постанові від 28.03.2018 у справі №
444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати
передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу
визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до
позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050
ЦК України. В охоронних правовідносинах права та
інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового
зобов`язання. Аналогічна позиція викладена також в постанові Великої Палати
Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.
Ø Відносини по сплаті процентів за одержання
боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного
часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК
України. Такі проценти є звичайною платою боржника за
право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та
законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання
сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.
Ø Наслідки прострочення грошового
зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не
сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли
боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового
зобов`язання, за ч. 1 ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягають
положення ст. 625 цього Кодексу.
Ø За наведеним у цій статті регулюванням
відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника
покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з
урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої
суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Проценти, встановлені ст. 625 ЦК
України, підлягають стягненню саме за наявності
протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.
Ø Тобто, проценти, що стягуються за
прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є
спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну
від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за
договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову
відповідальність.
Ø Нарахування інфляційних втрат на суму
боргу та трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений
договором або законом) відповідно до ст.
625 ЦК України є мірою відповідальності боржника
за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового
права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора
від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні
компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Ø У цих висновках суд касаційної інстанції
звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в
постанові від 04.02.2020 у справі 912/1120/16 з посиланням на подібну правову
позицію Великої Палати Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у
справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Ø У зв`язку із викладеним суд касаційної
інстанції дійшов висновку, що поведінка боржника не може бути одночасно (в
один і той же період) правомірною та неправомірною, тому регулятивна норма ч. 1
ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. У зв`язку із цим за період до
прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту)
відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048
ЦК України як плата за надану позику (кредит), а
за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти
відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України як
грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення
боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового
зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в
постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).
Ø Отже, Велика Палата Верховного Суду
неодноразово вказувала на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки,
коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не
сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і
випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів,
користуючись ними протягом певного строку неправомірно.
Ø Оскаржувані судові рішення не містять
вказівки на конкретну дату, з якої закінчився строк кредитування боржника та
припинилося право боржника законно користуватися позиченими коштами.
Ø Натомість зі спливом строку
кредитування у спірних правовідносинах, у розумінні ч. 2 ст.1050 ЦК України, припиняється
право банку як кредитора нараховувати проценти за кредитом за процентною
ставкою, узгодженою в кредитному договорі відповідно до диспозиції ч.1 ст.1048
ЦК України.
Ø З мотивувальної частини ухвали місцевого
господарського суду не вбачається дослідження судом питання складових суми
заборгованості, стягнутої згаданим судовим рішенням у справі № 2323/3906/2012
(заборгованість по кредиту, заборгованість по процентам за користування
кредитом, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом та по
процентам), а також їх співвідношення із заявленими у справі № 925/668/20
вимогами АТ "УКРСИББАНК" по кредитному договору.
Ø Місцевий господарський суд здійснив
розрахунок суми заборгованості за кредитним договором, взявши за основу суму
боргу, стягнуту судовим рішенням у справі № 2323/3906/2012, та кошти, які
надійшли від продажу предмета іпотеки.
Ø Суд апеляційної інстанції в своїй
постанові зазначив про припинення права кредитора здійснювати нарахування
відсотків за користування кредитом, передбачених кредитним договором, з
направленням вимоги про дострокове погашення всіх зобов`язань за договором.
Однак оскаржені судові рішення не містять розрахунку відповідних сум боргу по
кредиту та нарахованим процентам із вказівкою на підставу їх нарахування і
періоду, протягом якого заявник мав право здійснювати таке нарахування, а також
періоду, за який, з огляду на часткове визнання кредиторських вимог банку, були
відсутні правові підстави для нарахування процентів. Судами попередніх
інстанцій належним чином не досліджено умови кредитного договору та не
визначено, чи встановлює кредитний договір проценти за неправомірне
користування грошовими коштами і їх розмір.
Ø В частині вимог до боржника щодо
309.394,29 дол. США заборгованості за процентами за користування грошовими
коштами понад встановлений договором термін, нарахованими з 11.05.2011 по
30.06.2020 відповідно до статті 625
ЦК України із застосуванням ставки у розмірі 32%
річних, передбаченої в пункті 1.3 Правил (договірних умов) споживчого
кредитування позичальників АКІБ "УКРСИББАНК" оскаржена ухвала
місцевого господарського суду не містить жодного обґрунтування підстав їх
відхилення.
Ø Суд апеляційної інстанції в цій частині
вимог зазначив про наявну в матеріалах справи неналежну копію вищезгаданих
Правил (договірних умов) споживчого кредитування позичальників АКІБ
"УКРСИББАНК", а також не підтвердження здійсненого скаржником
розрахунку заборгованості первинними документами, які відсутні в матеріалах
справи.
Ø Однак суди попередніх інстанцій не
врахували, ч. 2 ст. 625 ЦК України регламентує наслідки прострочення виконання грошового
зобов`язання та встановлює, зокрема ставку процентів річних- 3%, від суми, щодо
якої боржник допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше
не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Ø Тобто, нарахування кредитором процентів за
період після настання строку погашення кредиту щодо позичальника допускається
відповідно до диспозиції охоронної норми ч. 2 ст. 625 ЦК України - із
застосуванням процентної ставки річних відповідно цієї норми - 3%, або із
застосуванням іншої (підвищеної ставки) ставки річних за умови, що сторони в
кредитному договорі узгодили цю ставку, як цього вимагає ч.2 ст. 625 ЦК
України (подібна правова позиція наведена у
постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 917/814/16).
Ø З урахуванням викладеного суд касаційної
інстанції дійшов висновку, що вимоги кредитора (банку) до боржника
(позичальника) в частині процентів, нарахованих після настання строку погашення
кредиту щодо позичальника (за період неправомірного користування кредитними
коштами) та їх підстави, зокрема в частині процентної ставки річних,
застосованої банком у розрахунку процентів, мають оцінюватись судом на предмет
їх узгодженості із матеріально-правовими підставами (умовами кредитного
договору), за яких ці вимоги були заявлені. Тому до предмету доказування
сторонами та встановлення судом належать обставини врегулювання/неврегулювання
сторонами в кредитному договорі порядку (умов) та ставки річних для нарахування
процентів після настання строку погашення кредиту щодо позичальника, у зв`язку
з чим до предмета дослідження та правової оцінки судом належать умови
кредитного договору в тій його частині, яка містить (прямо вказує) узгодження
сторонами цього договору умов, порядку нарахування та ставки процентів річних,
які нараховуються після настання строку погашення кредиту щодо позичальника
(тобто за період неправомірного користування кредитними коштами).
Ø Однак з`ясування вищевказаних обставин
виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України.
Немає коментарів:
Дописати коментар