ПОСТАНОВА 15 лютого 2021 року, Справа № 914/283/20, ВС у складі колегії суддів КГСасаційного господарського суду: Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Васьковського О. В., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94865167
Верховним судом переглядалася ухвала апеляційного господарського
суду, якою повернуто без розгляду апеляційну скаргу у зв`язку із тим, що
скаржник у строк, встановлений судом, не усунув недоліки апеляційної скарги,
зазначені в ухвалі суду про залишення скарги без руху, а саме не надав суду
доказів на підтвердження наявності повноважень у підписанта апеляційної скарги
на її подання.
Висновки щодо застосування норми права
Ø Процесуальне представництво інтересів
юридичної особи може здійснювати адвокат як представник юридичної особи так і
керівник, або інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення,
трудового договору (контракту) в порядку самопредставництва.
Ø Тлумачення приписів ч. 3 ст. 56 ГПК України приводить
до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку
самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи
трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені
такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи)
без додаткового уповноваження (довіреності).
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø Порядок звернення до господарського суду,
а також здійснення судового провадження у справі регламентовано відповідним
процесуальним законом - ГПК України, відповідно до ч. 1 ст. 254 якого учасники
справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні
права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на
рішення суду першої інстанції.
Ø З огляду на приписи статті 254 ГПК України,
реалізація особою права на апеляційне оскарження рішення (ухвали, постанови)
суду першої інстанції здійснюється шляхом подання апеляційної скарги, вимоги до
форми та змісту якої встановлені ст. 258 цього Кодексу згідно з п. 1 ч. 3 якої до апеляційної скарги
додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження
представника, якщо скарга подана представником і в справі немає підтвердження
його повноважень.
Ø Як свідчать матеріали справи, Скаржник
оскаржив ухвалу місцевого господарського суду подавши апеляційну скаргу до
апеляційного господарського суду за підписом представника скаржника в порядку
самопредставництва.
Ø Залишаючи без руху апеляційну скаргу суд
апеляційної інстанції в ухвалі вказав на відсутність доказів того, що особа,
яка підписала апеляційну скаргу є адвокатом та врахувавши відсутність
відомостей стосовно наявності у цієї ж особи на представництво скаржника,
позаяк у витягу з Єдиного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб і громадських
формувань єдиними підписантами є інші особи.
Ø Повертаючи апеляційну скаргу, суд
апеляційної інстанції виходив з висновку, що ця скарга підписана особою, яка не
має право її підписувати, оскільки надані відповідно до ухвали на усунення
недоліків положення про юридичне управління Скаржника, посадова інструкція
начальника юридичного управління Скаржника та витяг з наказу Скаржника не підтверджують
наявність повноважень у підписанта апеляційної скарги на її подання з огляду на
те, що остання не є адвокатом.
Ø За змістом положень частин 1, 3 ст. 56 ГПК України сторона,
третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах
іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво)
та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення
бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу
особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту,
положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної
особи), або через представника.
Ø У ч.1 ст. 58 цього Кодексу унормовано,
що представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Ø Відповідно до п.п. 11 п.161 Розділу ХV "Перехідні положення" Конституції
України з дня набрання чинності Законом
України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) представництво відповідно до п. 3 ч. 1
ст. 131-1 та ст. 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді
та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017 року; у судах
апеляційної інстанції - з 01.01.2018; у судах першої інстанції - з 01.01.2019.
Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в
судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01.01.2020.
Ø Питання самопредставництва не закріплені у
нормах Конституції України, але ці питання регламентовані положеннями відповідних
кодексів.
Ø Отже, процесуальне представництво
інтересів Скаржника у цій справі може здійснювати адвокат як представник
юридичної особи так і керівник, або інша уповноважена особа відповідно до
закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) в порядку
самопредставництва.
Ø Тлумачення приписів ч. 3 ст. 56 ГПК України приводить
до висновку, що для визнання юридичної особи такою, що діє в порядку
самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи
трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені
такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи)
без додаткового уповноваження (довіреності).
Ø Аналогічні висновки, викладені у
постановах Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 911/933/19, від 28.04.2020
у справі № 910/10553/18, від 09.06.2020 у справі № 904/92/20, від 17.09.2020 у
справі № 910/3850/19, від 08.12.2020 у справі № 905/2488/15.
Ø Відповідно до загальновизнаного положення
про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у
справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той
процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (ч. 3 ст.
3 ГПК України).
Ø Слід зазначити, що в Україні визнається і
діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової
визначеності.
Ø Ключовим елементом принципу правової
визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже,
системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Ø Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні
мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала
вимогам норми на момент вчинення дії.
Ø У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v.
United Kingdom" вказано, що прописаний у Конвенції термін "передбачено
законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип
визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом"
передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане,
тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.
Ø До цих правил, які визначають сталість
правозастосування, відноситься і судова практика.
Ø Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то
писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо
виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин
наслідки, що може спричинити певна дія.
Ø Вислови "законний" та
"згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне
дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що
будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ
"Steel and others v. The United Kingdom").
Ø Європейський суд з прав людини зазначає,
що сторони судового провадження повинні мати право очікувати
застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення
ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).
Ø Суд нагадує про загальновизнаний
принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення
ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Ø Отже, правові норми та судова практика
підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та
передбачуваними для учасників господарського обороту в Україні.
Ø Як вказувалось вище на підтвердження
повноважень підписанта на здійснення самопредставництва юридичної особи та на
виконання ухвали апеляційного господарського суду про залишення апеляційної скарги без руху
скаржником долучено копію положення про юридичне управління Скаржника, копію
посадової інструкції начальника юридичного управління Скаржника та копію витягу
з наказу Скаржника.
Ø Згідно з вказаним витягом з наказу ОСОБА_2
переведено на посаду начальника юридичного управління Скаржника.
Ø Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 Положення
про юридичне управління основними завданнями та функціями Управління, з поміж
іншого, є забезпечення у встановленому порядку інтересів Банку в
порядку самопредставництва (як правило, в розрізі Дирекції та
відділень) у судових органах всіх інстанцій.
Ø У
п. 4.3 Положення зазначено, що начальник Управління діє від імені Банку (як
правило, в розрізі Дирекції та відділень) у порядку
самопредставництва без додаткового уповноваження у судових органах
всіх інстанцій.
Ø Можливість діяти начальнику юридичного
управління від імені Банку у справах в судах всіх інстанцій в порядку
самопредставництва закріплена також у пунктах 1.8, 3.1 посадової інструкції
начальника юридичного управління .
Ø Зазначені документи, які підтверджують
наявність повноважень у підписанта скарги вчиняти дії від імені Скаржника
в порядку самопредставництва без додаткового уповноваження судом апеляційної
інстанції враховані не були.
Ø Відповідно до ч. 9 ст. 60 ГПК України у разі
подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність
або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає
підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги,
клопотання.
Ø З урахуванням викладеного у своїй
сукупності доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу не підтверджують
обґрунтованості та законності оскаржуваної ухвали, оскільки у суду апеляційної
інстанції у даному випадку були відсутні підстави, визначені п. 1 ч. 5 ст. 260 ГПК України, для
повернення апеляційної скарги.
Немає коментарів:
Дописати коментар