Постанова ВС від 13.01.2021, Справа № 922/46/20, колегія суддів: Огороднік К.М.- головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/94320691
Грошові вимоги Приватбанку у справі про неплатоспроможність
заявлені до Фізичної особи як до поручителя Боржника за Основним зобов’язанням
(Кредитною угодою 2007 року) в сумі непогашених коштів, солідарно стягнутих
рішенням суду 2011 року з Боржника за Основним зобов’язанням та поручителя та з
урахуванням курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни курсу
гривні до долара США, у період із дня прийняття рішення (21.02.2011) до дня
подання заяви про визнання боржника банкрутом (17.03.2020). Боржник за основним зобов’язанням – ФОП був
визнаний банкрутом у 2012 році. Ухвалою
місцевого господарського суду, яка залишена без змін апеляційним господарським
судом, заяву ПриватБанку задоволено частково. Верховний суд погодився з
висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість грошових вимог Приват
Банку в частині нарахованих відсотків та пені після ухвалення
постанови про визнання боржника за основним зобов`язанням банкрутом та
погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо визначення грошових вимог
у гривні за офіційним курсом НБУ до долара США, що діяв на дату ухвалення
рішення місцевого суду 2011 року, а не на дату звернення із заявою грошовими
вимогами до поручителя у даній справі.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø Відповідно до ч.5 ст.48 Закону України "Про відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на дату ухвалення постанови від
06.12.2012 у справі №5023/5507/12), з дня прийняття господарським
судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури строки виконання зобов`язань громадянина-підприємця
вважаються такими, що настали; припиняється нарахування неустойки (штрафу,
пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма
зобов`язаннями громадянина-підприємця, крім зобов`язань, не пов`язаних із
здійсненням такою особою підприємницької діяльності; припиняється стягнення з
громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих
документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про
відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, та за вимогами, не
пов`язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.
Ø Таким чином, виходячи з аналізу
положень Закону України
"Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" Законом
передбачено наслідки визнання боржника банкрутом, з чого випливає, що в
ліквідаційній процедурі у банкрута не виникає ніяких додаткових зобов`язань.
Ø Відтак, зважаючи на положення договору
поруки 2007 року (щодо відповідальності поручителя перед кредитором -
ПриватБанком за виконання зобов`язання в тому ж обсязі, що і боржник,
враховуючи норми статті 75 ГПК України (щодо встановлених рішенням суду, що
набрало законної сили, обставин, у даному випадку суми заборгованості боржника
за основним зобов`язання), а також статті 48 Закону про банкрутство (в редакції, чинній на дату ухвалення постанови від
06.12.2012 у справі №5023/5507/12) (щодо припинення нарахування неустойки
(штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма
зобов`язаннями громадянина-підприємця з дня прийняття постанови про його
банкрутство), колегія суддів касаційного господарського суду погоджується з
висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість грошових вимог
Приват Банку в частині нарахованих відсотків та пені після ухвалення
постанови про визнання боржника за основним зобов`язанням банкрутом.
СТОСОВНО ВИСНОВКУ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ГРОШОВИХ
ВИМОГ ПРИВАТ БАНКУ У ГРИВНІ ЗА ОФІЦІЙНИМ КУРСОМ НБУ ДО ДОЛАРА США, ЩО ДІЯВ НА
ДАТУ УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ МІСЦЕВОГО СУДУ 2011 РОКУ, А НЕ НА ДАТУ ЗВЕРНЕННЯ ІЗ
ЗАЯВОЮ ГРОШОВИМИ ВИМОГАМИ ДО ПОРУЧИТЕЛЯ У ДАНІЙ СПРАВІ
Ø Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках
і в порядку, встановлених законом.
Ø Гривня має статус універсального
платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України,
однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства
України.
Ø Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України -
гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній
валюті.
Ø Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Ø Якщо у зобов`язанні визначено грошовий
еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається
за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її
визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим
актом.
Ø Аналіз наведених правових норм свідчить
про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на
території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти,
які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод,
які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні
грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Ø Відсутня заборона на укладення цивільних
правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної
валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком
оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на
тимчасово окупованій території України.
Ø Як вбачається заборони на виконання
грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі,
чинне законодавство не містить.
Ø Отже у разі отримання у позику іноземної
валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором,
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж
суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Ø Тому як укладення правочинів, так і
виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не
суперечить чинному законодавству.
Ø Суд має право ухвалити рішення про
стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення
частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є
повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена
договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті
України.
Ø Аналогічні висновки Верховного Суду про
можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті
містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №
761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та
від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
Ø Проте, як вже було зазначено вище,
резолютивна частина рішення місцевого суду 2011 року містить чітке визначення заборгованості, яка
підлягає стягненню, виключно у національній валюті - гривні, без зазначення
еквіваленту в іноземній валюті.
Ø Вказане рішення не оскаржувалось і чинне
на дату ухвалення даної постанови. Таким чином, кредитор погодився із судовим
рішенням, яким стягнуто з боржника заборгованість у національній
валюті - гривні України.
Ø Колегія суддів звертається до правової
позиції Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про
банкрутство Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від
16.10.2018 у справі №902/1151/15, в пункті 33 якої зазначено:
"Стосовно винесеного на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду питання визначення розміру грошових вимог
кредитора в справі про банкрутство у результаті встановленої рішенням суду
заборгованості в іноземній валюті за кредитним договором, Верховний Суд у
складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського
суду доходить до такого висновку.
Ø Системний аналіз положень статей 1, 2, 23 Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що якщо зобов`язання боржника
визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів
визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим
Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими
вимогами до боржника.
Ø Проте, у цій справі зобов`язання боржника
не були визначені в іноземній валюті, як помилково зазначено судом апеляційної
інстанції в оскарженій постанові, оскільки матеріалами справи підтверджено, що
у рішенні господарського суду, яким визначено заборгованість боржника перед
кредитодавцем, суми боргу встановлено як у гривнях, так і в доларах США,
еквівалентно переведених у національну валюту за курсом НБУ на час ухвалення
рішення. Оскільки зобов`язання боржника не були визначені в іноземній валюті,
то ця обставина не дає підстав у цій справі застосувати викладений вище
висновок палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського
суду".
Ø Ураховуючи, що норма статті 23 Закону про банкрутство текстуально відтворена в КУзПБ, а саме:
частина друга статті 45 КУзПБ встановлює, якщо зобов`язання
боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог
кредиторів визначаються в національній валюті за курсом такої валюти,
встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з
грошовими вимогами до боржника, колегія суддів погоджується з висновком, викладеним
у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 16.10.2018 у
справі № 902/1151/15, та не вбачає підстав для відступу від нього в
цій справі.
Ø Таким чином, оскільки у резолютивній
частині рішення місцевого суду 2011 року чітко визначено зобов`язання боржника
перед кредитором, яке підлягає стягненню, виключно у національній валюті за
курсом НБУ на час ухвалення рішення, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті,
колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів
попередніх інстанцій про безпідставність заявлених Приватбанком вимог
щодо курсової різниці, яка
виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США, у період із дня
прийняття рішення (21.02.2011) до дня подання заяви про визнання боржника
банкрутом (17.03.2020), а тому у визнанні вимог в цій
частині слід відмовити.
Ø При цьому, судом апеляційної інстанції
встановлено, що Банк після прийняття рішення місцевого суду 2011 року не використав своє
право вимагати виконання рішення та стягнення заборгованості, в тому
числі й за рахунок іпотечного майна. Звернення до іншого суду не перешкоджало
Банку звернутися в обов`язковому порядку до господарського суду про визнання
його кредитором щодо боржника за основним зобов’язанням, оскільки
його відповідальність охоплює все майно, яке належить боржнику.
Ø Оскільки сума, присуджена до стягнення на
користь боржника не була визначена в іноземній валюті, як помилково зазначає
ПриватБанк у касаційній скарзі, то вказана обставина не дає підстав застосувати
у цій справі висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах
Великої Палати Верховного Суду від
04.07.2018 у справі № 761/12665/14-ц, від
16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, від 16.01.2019 у справі № 464/3790/1-ц,
від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц, та у постановах
Верховного Суду від 01.03.2019 у справі 752/18552/17, від 29.05.2019 у справі №
523/9078/16-ц, від 16.10.2019 у справі №522/11364/15-ц, від 17.10.2019 у справі
№ 621/285/18, від 17.10.2019 у справі №461/6129/16-ц, від 05.02.2020 у справі №
750/2000/18, на які посилається скаржник в касаційній скарзі.
Ø Правові висновки у вказаних справах
стосуються застосування положень пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче
провадження» при
вирішенні питання щодо виконання державним виконавцем судового рішення про
стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті, в тому числі із
зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ на час вирішення
спору.
Ø У вказаних постановах зроблено висновок,
що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті
стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим
рішенням, а не її еквівалент у гривні.
Немає коментарів:
Дописати коментар