ПОСТАНОВА 01 квітня 2021 року, Справа № 923/312/20, ВС у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96309423
У справі про неплатоспроможність ФО, провадження у якій було
відкрите ухвалою від 21.05.2020 судами розглядалася заява кредитора (Приватбанку)
з конкурсними вимогами до боржника у сумі 382,8 тис. грн, з яких 2,2 тис. грн
заборгованість за кредитом, 354,7 тис. грн заборгованість по процентам за
користування кредитом, 7,1тис. грн пені та 18,7 тис. грн штрафу. Заява була
обґрунтована наявністю у боржника заборгованості за договором про надання
банківських послуг б/н від 10.01.2013, укладеного шляхом підписання боржником
Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у
ПриватБанку від 10.01.2013, і який складається з цієї Анкети-заяви та Умов та Правил
надання банківських послуг і Тарифів Банку. Відповідно до Анкети-заяви боржнику
було надано платіжну картку кредитка "Універсальна", дата відкриття
10.01.2013, термін дії - до вересня 2016 року із
встановленим кредитним лімітом 2300 грн. За твердженнями кредитора боржник не
виконав своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та
сплати процентів за користування коштами, у зв`язку з чим і утворилась
заборгованість станом на 20.05.2020 в розмірі 382 866,77 грн. Ухвалою місцевого г/суду, яка залишена без
змін апеляційним судом, у вимоги кредитора відхилено повністю. Верховний суд залишив рішення судів нижчих
інстанцій без змін, вказавши при цьому, що надані ПриватБанком Умови та Правила
надання банківських послуг ПриватБанку не можна вважати складовою кредитного
договору та не дотримання вимоги,
передбачені ч. 2 ст. 11 Закону України
"Про захист прав споживачів" в частині
повідомлення споживача про умови кредитування, зокрема відсотки за користування
кредитними коштами, штраф, пеня) та узгодження зі споживачем саме тих умов, які
вважав узгодженими банк. Щодо основної
суми боргу 2,2 тис. грн, то ВС погодився з судами нижчих інстанцій, що
зазначені вимоги заявлені кредитором з пропуском позовної давності, про
застосування якої клопотав боржник.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
43. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин
вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в
одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний
його стороною (сторонами).
44. За змістом ст. 626, 628 ЦК
України договором є домовленість двох або більше
сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та
обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд
сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів
цивільного законодавства.
45. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено,
що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені
законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті
умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
46. У статті 526 ЦК України передбачено,
що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та
вимог цього Кодексу, інших актів
цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до
звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
47. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за
кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець)
зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на
умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит
та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
48. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено,
що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї
глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного
договору.
49. Кредитний договір укладається у
письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми,
є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
50. Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним
є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок
здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до
неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального
користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування
тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів,
крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
51. За змістом статті 634 цього Кодексу договором
приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або
інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання
другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може
запропонувати свої умови договору.
52. Оскільки умови договорів приєднання
розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до
їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення
відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
53. За змістом статті 1056-1 ЦК України, у
редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів,
тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за
кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику,
наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку,
строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
54. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець
має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не
встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів
встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх
розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У
разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до
дня повернення позики.
55. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою
(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати
кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що
обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного
зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми
несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення
виконання.
56. Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено,
що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо
предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або
актом цивільного законодавства.
57. Згідно з ч.1 ст. 1050 ЦК України, якщо
позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити
грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
58. Таким чином, у разі укладення кредитного договору
проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на
встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами
законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються
сторонами у самому договорі).
59. Як встановлено судами попередніх
інстанцій, 10.01.2013 ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та
Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі - Анкета-заява), в якій,
відмітив, зокрема, що виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку
Кредитка "Універсальна" із зазначенням бажаного кредитного ліміту по
карті 5 000,00 грн, а також підтвердив свою згоду на те, що ця Анкета-заява
разом з Пам`яткою клієнта, "Умовами та правилами надання банківських
послуг" та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті
www.privatbank.ua, становлять договір про надання банківських послуг.
60. На підставі цієї заяви АТ КБ
"ПриватБанк" видало ОСОБА_1 кредитну картку із кредитним лімітом 2
300,00 грн, яким скористався боржник.
61. Таким чином, 10.01.2013 між АТ КБ
"ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір відповідно до
якого боржник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на
платіжну картку.
62. Разом з тим, в Анкеті-заяві від 10.01.2013
відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки
(пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її
визначеного розміру.
63. До того ж, як правильно врахували суди
попередніх інстанцій, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази
того, що саме з наданими банком до справи Умовами та правилами надання
банківських послуг ОСОБА_1 був ознайомлений і погодився на їх умови, або ж, що
вказані документи на момент отримання боржником кредитних коштів взагалі
містили вказані умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування
кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та в зазначених в
документах, доданих банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
64. За таких обставин до вказаних правовідносин
не підлягають застосуванню приписи ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої -
договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у
формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом
приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови
та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті
позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ
"ПриватБанк" в період - з часу виникнення кредитних правовідносин між
сторонами до моменту звернення до суду із вказаними грошовими вимогами, а
кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з Умов у
будь-яких редакціях, у тому числі найбільш несприятливих для боржника.
65. Відтак, надані АТ КБ
"ПриватБанк" Умови та Правила надання банківських послуг ПриватБанку
не можна вважати складовою кредитного договору, а без надання належного
підтвердження про конкретні запропоновані боржнику Умови та Правила банківських
послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за
користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення
кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися
як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1
кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
66. У даному випадку відсутні підстави
вважати, що при укладенні договору з боржником АТ КБ "ПриватБанк"
дотримано вимоги, передбачені частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав
споживачів" в частині повідомлення
споживача про умови кредитування, зокрема відсотки за користування кредитними
коштами, штраф, пеня) та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав
узгодженими банк.
67. Враховуючи наведене Верховний Суд
погоджується з висновками попередніх інстанцій про відсутність правових підстав
для стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитом, пені та штрафу на
підставі поданих банком документів, отже вважає правильною відмову у визнанні грошових
вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника ОСОБА_1 в частині
процентів за користування кредитом у сумі 354 766,25 грн, пені - 7 100,00 грн
та штрафу - 18 707,94 грн.
68. Наведене відповідає усталеному
висновку щодо застосування статті
634 ЦК України до правовідносин з укладення
кредитного договору у формі заяви про приєднання, викладеному Великою Палатою
Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, та
врахованому, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №
202/8728/14-ц, від 28.04.2020 у справі № 293/1011/17, від 02.12.2020 у справі №
183/992/18.
69. Як встановлено судами попередніх
інстанцій, на підставі підписаної 10.01.2013 ОСОБА_1 Анкети-заяви про
приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку йому було
видано кредитну картку № НОМЕР_1 (дата відкриття 10.01.2013), терміном
дії 09/16.
70. 06.07.2020 АТ КБ "ПриватБанк"
звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором
б/н від 10.01.2013, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та
ОСОБА_1 шляхом підписання останнім Анкети-заяви, тобто з пропуском
позовної давності.
71. У своїх запереченнях на заяву АТ КБ
"ПриватБанк" з вимогами до боржника ОСОБА_1 клопотав про застосування
позовної давності.
72. Виходячи з наведеного та на підставі
відповідного клопотання боржника, апеляційний суд застосував до грошових вимог
АТ КБ "ПриватБанк" на суму основного боргу - 2 292,58 грн позовну
давність, встановивши згідно з доданим до заяви Розрахунком заборгованості за
договором б/н від 10.01.2013, укладеним між АТ КБ "Приватбанк" та
ОСОБА_1 що ця заборгованість отримала статус простроченої 28.06.2013.
73. Апеляційним судом не встановлено будь-яких
підстав вважати, що строк позовної давності був пропущений кредитором з
поважних причин, кредитор із відповідною заявою до суду не звертався.
74. За приписами статті 256 ЦК України позовна
давність - це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про
захист свого цивільного права або інтересу.
75. Згідно із статтею 257 ЦК України загальна
позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
76. Перебіг позовної давності починається
від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права
або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261
ЦК України).
77. Встановлення початкового моменту
перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і
застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності,
і захист порушеного права.
78. Визначення початку відліку позовної
давності наведено у ст. 261 ЦК
України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї
статті, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася
або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його
порушила.
79. Для визначення моменту виникнення
права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і
суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення)
чинники.
80. Аналіз стану поінформованості особи,
вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися"
у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та
обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту,
через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї
причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
81. Позивач повинен також довести той
факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що
також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у
редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість
доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу
своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що
інформацію про порушення можна було отримати раніше (постанова
Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16).
82. Відповідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив
позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою
для відмови у позові.
83. ЄСПЛ неодноразово вказував, що
інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і
має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати
потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може
виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися
в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у
далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність
і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №
22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE
(№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
84. У постанові Великої Палати Верховного
Суду від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц викладено висновок про те, що
виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності
порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має
з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний
законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке
право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його
необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний
законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це
зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі
спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення,
наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю
порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в
задоволенні позову спливу позовної давності не відповідає вимогам закону.
85. Суд відзначає, що згідно зі статтею 300 ГПК України переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє
правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги
та на підставі встановлених фактичних обставин справи.
86. У цьому випадку, судами попередніх
інстанцій встановлено, що на підставі кредитного договору
ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 (дата відкриття
10.01.2013), терміном дії 09/16, та за Розрахунком
заборгованості за договором б/н від 10.01.2013, укладеним між АТ КБ
"Приватбанк" та ОСОБА_1 що заборгованість за кредитним лімітом на цій
картці отримала статус простроченої 28.06.2013.
87. Ураховуючи наведене та зважаючи на те, що
доказами підтверджується лише погодження сторонами умов, зазначених у
Анкеті-заяві, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх
інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення заяви АТ КБ
"ПриватБанк" в частині визнання грошових вимог до ОСОБА_1 на суму 2
292,58 грн заборгованості за кредитом (тіла кредиту), позаяк за наявності такої
заборгованості, як на момент прострочення боржником чергового платежу з її
повернення, так і на момент закінчення терміну дії кредитної карти, банк був
обізнаний або, принаймні, міг довідатися про порушення свого права, отже
зазначені вище вимоги АТ КБ "ПриватБанк" заявлені кредитором з
пропуском позовної давності про застосування якої клопотав боржник.
88. Відтак, колегія суддів касаційної
інстанції відхиляє, як нерелевантне, посилання касанта на постанову ВС від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 задля спростування
висновку апеляційного суду про застосування позовної давності, позаяк за
змістом цієї постанови питання застосування позовної давності до вимоги банку
про стягнення заборгованості з тіла кредиту не було предметом касаційного
перегляду.
89. Відхиляючи доводи скаржника суд враховує
висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому
зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування
своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь
на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від
характеру рішення.
90. Верховний Суд також зважає, що як
неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає
своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає
особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які
достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (див.
mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торія проти Іспанії").
Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент,
представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (див. mutatis
mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").
Немає коментарів:
Дописати коментар