ПОСТАНОВА 23 березня 2021 року, Справа № 909/1347/19, ВС у складі колегії суддів КГС: Васьковський О.В. - головуючий, Білоус В.В., Огороднік К.М., https://reyestr.court.gov.ua/Review/95976094
У справі про неплатоспроможність фізичної особи розглядалися
грошові вимоги Альфа-Банку, які ґрунтувалися на кредитних договорах 2007 року
та 2008 року. Місцевий суд визнав грошові вимоги за кредитним договором 2008
року, а за кредитним договором 2007 року відхилив повністю врахувавши подану
боржником заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Крім того, місцевий г/суд зазначив про те, що нарахована по обом кредитним
договорам пеня не включається до розміру вимог забезпеченого кредитора відповідно
до абзацу 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ. Апеляційний
г/суд погодився з вказаним висновком місцевого г/суду. Разом з цим, апеляційний
суд частково скасував ухвалу місцевого г/суду. Верховний Суд скасував судові
рішення нижчих судів і направив справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, вказавши на допущені нижчими судами порушення, зокрема, не зрозуміло
з чим суди пов’язували вимогу по повернення кредиту з її пред’явленням чи
рішенням третейського суду і коли боржник повинен був її виконати; суд першої
інстанції застосував строк позовної давності та не вказав, коли почався його
перебіг та коли закінчився, апеляційний суд вказавши, що заява подана в межах
строків позовної давності також не вказав, коли почався його перебіг; суди не вказали
правові підстави, які надають можливість стягнення з боржника визнаної судом
заборгованості з урахуванням курсової різниці у період з дня прийняття рішень
третейського суду до дня відкриття провадження у справі про банкрутство ОСОБА_1
.
Короткі висновки:
Ø У разі пред`явлення до позичальника вимоги
в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора нараховувати
передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом припиняється,
а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання терміну
повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії на адресу
боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови
виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків за
користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив подальше
кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін
повернення кредиту
Ø Звернення з позовом про дострокове
стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови
і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається,
що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення
заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Ø Як укладення правочинів, так і виконання
договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить
чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової
суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України,
а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку
позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка
визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній
валюті України.
Ø Позовна давність пов`язується із судовим
захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або
оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду
відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у
розумінні можливості в судовому порядку здійснити захист належного їй
цивільного майнового права. Для визначення моменту виникнення права на позов, а
відтак і початок відліку позовної давності, важливими є як об`єктивні
(порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була
дізнатися про це порушення) аспекти.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
9.13. В ч. 1 ст. 526 ЦК
України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином
відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного
законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв
ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
9.14. Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК
України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на
підставах, встановлених договором або законом.
9.15. Зокрема, зобов`язання припиняється
виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
9.16. Порушенням зобов`язання є його
невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання
(неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
9.17. У разі порушення зобов`язання настають
правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов
зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди
(стаття 611 ЦК України).
9.18. Відповідно до ст.1054 ЦК
України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа
(кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у
розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується
повернути кредит та сплатити проценти.
9.20. До відносин за кредитним договором
застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не
встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
9.21. Згідно з ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК
України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові
кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же
кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем)
у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в
момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок
позикодавця.
9.22. Відповідно до ст. 1048 ЦК
України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від
суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок
одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої
домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
9.23. Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК
України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника
повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення
чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення
частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно
до ст. 1048 цього Кодексу.
Відносно висновків судів першої та апеляційної інстанцій про
пред`явлення кредитором до позичальника вимог щодо дострокового повернення
усієї суми кредиту за кредитними договорами 2007 та 2008 років, колегія суддів
зазначає наступне.
9.26. Право дострокового повернення
означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку
виконання, визначеного договором.
Пред`явлення
кредитором вимоги про дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором
фактично змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час
звернення кредитора з такою достроковою вимогою до позичальника в порядку ч. 2
ст. 1050 ЦК України вважається, що строк виконання кредитного договору в
повному обсязі є таким, що настав. При цьому у разі пред`явлення до
позичальника вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитора
нараховувати передбачені кредитним договором відсотки за користування кредитом
припиняється, а кредитор втрачає право нараховувати відсотки після настання
терміну повернення, який зазначений ним у відповідному повідомленні/претензії
на адресу боржника, оскільки такими діями кредитор на власний розсуд змінив
умови виконання основного зобов`язання з повернення кредиту та сплати відсотків
за користування кредитом, змінив порядок і строк його виконання, припинив
подальше кредитування позичальника, змінив строк дії кредитної лінії та термін
повернення кредиту (відповідний правовий висновок наведено у постанові
Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від
18.09.2020 у справі № 916/4693/18).
9.27. В матеріалах справи відсутня вимога
банку про дострокове повернення усієї суми кредиту за кредитними договорами,
пред`явлена ОСОБА_1 28.03.2014. Суди попередніх інстанцій не встановили
обставини щодо того, в який строк боржник мав виконати вимогу банку, тоді як
саме з настанням терміну повернення коштів пов`язана втрата кредитором права
здійснювати нарахування відсотків за процентною ставкою, узгодженою в
кредитному договорі, після настання терміну повернення.
9.28. З наведеного у касаційній скарзі
обґрунтування слідує, що ОСОБА_1 ототожнює дату пред`явлення банком вимоги про
дострокове повернення кредитних коштів з датою ухвалення рішень Постійно діючим
третейським судом при Асоціації українських банків у справах № 383/14 та №
384/14.
9.29. З цього приводу колегія суддів
зазначає, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно
від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного
договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк
виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості
чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
9.30. Разом з тим з мотивувальної частини
оскаржених рішень не вбачається, з огляду на які саме обставини судами
визначено саме 28.03.2014 датою пред`явлення банком вимоги про дострокове
повернення кредитних коштів за укладеними з ОСОБА_1 договорами (тобто мало
місце безпосереднє пред`явлення вимоги позичальнику чи подання позову до
третейського суду) та в який строк боржник мав виконати вимогу банку.
9.31. Встановлення вказаної обставини є
суттєвим для визначення розміру кредиторських вимог АТ "Альфа-Банк"
до боржника, оскільки як зазначалося вище пред`явлення кредитором вимоги
позичальнику про дострокове повернення коштів за кредитним договором має своїм
наслідком зміну порядку, умов та строку дії кредитного договору.
Відносно
доводів касаційної скарги про невірне визначення судами загального обсягу
заборгованості перед АТ "Альфа-Банк", суд касаційної інстанції
зазначає наступне.
9.33. Як вбачається з матеріалів справи, АТ
"Альфа-Банк" визначило розмір заборгованості за кредитними договорами
у іноземній валюті (доларах США) по курсу НБУ станом на дату відкриття
провадження у справі про неплатоспроможність Фізичної особи (28.01.2020).
9.34. Відповідно до статті 192 ЦК
України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в
порядку, встановлених законом.
9.35. Гривня має статус універсального
платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України,
однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства
України.
9.36. Згідно зі статтею 524 ЦК
України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України -
гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній
валюті.
9.37. Відповідно до статті 533 ЦК
України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у
зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що
підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти
на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або
законом чи іншим нормативно-правовим актом.
9.38. Аналіз наведених правових норм
свідчить про те, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним
засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і
нерезиденти, які перебувають на території України, у разі укладення
цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити
в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
9.39. Відсутня заборона на укладення
цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання
іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за
винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати
праці, на тимчасово окупованій території України.
9.40. Заборони на виконання грошового зобов`язання
в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не
містить.
9.41. Отже у разі отримання у позику іноземної
валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором,
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж
суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
9.42. Тому як укладення правочинів, так і
виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не
суперечить чинному законодавству.
9.43. Суд має право ухвалити рішення про
стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.
1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним
виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у
розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх
випадках та безумовно в національній валюті України.
9.44. Аналогічні висновки Верховного Суду
про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті
містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №
761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц та
від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц.
9.45. Відповідно до положення ст. 23
Закону про банкрутство (чинного на дату виникнення правовідносини сторін)
та частини другої статті 45 КУзПБ у разі, якщо зобов`язання боржника
визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів
визначаються в національній валюті за курсом такої валюти, встановленим Національним
банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до
боржника.
9.46. Суд апеляційної інстанції в своїй
постанові зазначив про стягнення заборгованості за кредитними договорами з
рішеннями Постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків
2014 року. При цьому апеляційний г/суд вказав суми заборгованості по кредиту та
по відсоткам за користування кредитом за згаданими рішеннями третейського суду
у доларах США.
9.47. Разом з цим з матеріалів справи
вбачається, що резолютивна частина рішень Постійно діючого третейського суду
при Асоціації українських банків від 28.03.2014 у справах № 383/14 та № 384/14
містить чітке визначення заборгованості, яка підлягає стягненню, виключно у
національній валюті - гривні, без зазначення еквіваленту в іноземній валюті.
Вказані рішення не оскаржувалися і є чинні, що сторонами не заперечується.
9.48. Таким чином, кредитор погодився із
рішеннями третейського суду, якими визначено розмір невиконаного зобов`язання
боржника та стягнуто заборгованість саме у національній валюті - гривні
України.
9.49. Однак не дивлячись на те, що
резолютивною частиною рішень третейського суду у справах № 383/14 та № 384/14
чітко визначено зобов`язання боржника перед кредитором, яке підлягає стягненню,
виключно у національній валюті за курсом НБУ на час ухвалення рішення, суди
попередніх інстанцій не вказали правові підстави, які надають можливість
стягнення з боржника визнаної судом заборгованості з урахуванням курсової
різниці, що виникла внаслідок зміни курсу гривні до долара США у період з дня
прийняття рішень третейського суду до дня відкриття провадження у справі про
банкрутство ОСОБА_1 .
9.50. У цьому питанні колегія суддів враховує
правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду у складі палати для
розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладеного у
постанові від 16.10.2018 у справі № 902/1151/15, яка підтримана у постанові
Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.01.2021 у
справі № 922/46/20.
9.51. Частиною 1 ст. 45 КУзПБ передбачено,
що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у
справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові
заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом
30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у
справі про банкрутство.
9.52. Тобто, законодавцем у справах
про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними
доказами покладено на заявника грошових вимог.
9.53. Визначаючи розмір
заборгованості боржника, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані
стороною докази (у даному випадку - здійснений кредитором розрахунок
заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими
наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково -
зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій
розрахунок.
9.54. Як вбачається з оскаржених судових рішень,
поза увагою судів попередніх інстанцій залишено такі надані
боржником документи, як довідка відділу державної виконавчої служби та
постанова про відкриття виконавчого провадження від 19.04.2019 (копії вказаних
документів додані до заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про
банкрутство).
9.55. Скаржник посилається на згадану
довідку від 09.12.2019 № В-1486/12.11-29 як на доказ того, що залишок
заборгованості по кредитному договору № 149-22/340 від 17.01.2008, стягнутої
рішенням третейського суду від 28.03.2014 у справі № 383/14, складає 180.357,88
грн. Однак у названій довідці сума заборгованості вказана по двом виконавчим
провадженням № 5029777 та № 50297240 і суди попередніх інстанцій не з`ясовували
питання щодо актуальної суми залишку заборгованості по кредитному договору №
149-22/340 від 17.01.2008 та чи відображено у наданих АТ "Альфа-Банк"
розрахунках часткове погашення боргу. Відповідні відомості у оскаржених судових
рішеннях відсутні.
9.56. Також суди попередніх
інстанцій не врахували наявну в матеріалах справи постанову про відкриття
виконавчого провадження ВП № 59606815 від 19.04.2019, зі змісту якої слідує, що
за заявою АТ "Укрсоцбанк" відкрито виконавче провадження про
примусове виконання виконавчого напису № 24990 від 31.10.2017, вчиненого приватним
нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловського В. А., про
стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" заборгованості по
договору кредиту № 1209-22/340 від 08.06.2007 за період з 01.12.2015 по
12.09.2017 в загальній сумі 133.726,46 доларів США. Суди не встановили, чи
входить до складу заборгованості за виконавчим написом нотаріуса сума боргу по
кредитному договору 2007 року, стягнута за рішенням Постійно діючого
третейського суду при асоціації українських банків від 28.03.2014 у справі № 384/14,
чи відбулося стягнення цих коштів та в якому розмірі. З`ясування вказаних
обставин впливає на встановлення правильності здійсненого банком розрахунку
вимог до боржника та їх актуальність.
Відносно
доводів скаржника про не врахування судом апеляційної інстанції наслідків
спливу строку позовної давності за грошовими вимогами по кредитному договору №
1209-22/340 від 08.06.2007, суд касаційної інстанції зазначає наступне.
9.59. Застосовуючи строк позовної давності
за заявою боржника, місцевий господарський суд виходив з того, що банк
реалізував право на судовий захист своїх прав та законних інтересів,
звернувшись до третейського суду, але в той же час не реалізував
передбачені Законом України "Про виконавче
провадження" заходи щодо примусового виконання рішення суду та
завершення процедури примусового стягнення суми боргу у строки та в порядку,
визначеному законом, внаслідок чого банк (кредитор) втратив передбачені законом
можливості стягнення суми боргу згідно з рішенням суду, яке вступило в законну
силу і досі є чинним.
9.60. Суд апеляційної інстанції не
погодився із застосуванням строку позовної давності, зазначивши зокрема про те,
що місцевий господарський суд помилково ототожнив строк позовної давності на
звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу із
строком на пред`явлення виконавчого документу для виконання, а також не
врахував того, що забезпечений кредитор уже реалізував своє право на звернення
до суду за захистом порушеного цивільного права в межах строку позовної давності.
9.61. Колегія суддів зазначає, що позовна
давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його
порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом
строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця
особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку
здійснити захист належного їй цивільного майнового права.
9.62. Для визначення моменту виникнення
права на позов, а відтак і початок відліку позовної давності, важливими є як
об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна
була дізнатися про це порушення) аспекти.
9.63. Зі змісту оскарженої ухвали
місцевого господарського суду вбачається, що судом не було встановлено та не
зазначено безпосередньо перебіг строку позовної давності відносно вимог АТ
"Альфа-Банк" по кредитному договору 2007 року, тобто коли розпочався
відлік строку, чи було переривання строку та коли строк сплинув. Суд
апеляційної інстанції, спростовуючи висновок місцевого господарського суду,
вказав про те, що банк реалізував своє право на звернення до суду за захистом
порушеного цивільного права в межах строку позовної давності, але також не
встановив перебіг цього строку.
9.64. Відтак, з вказаного питання суди
попередніх інстанцій не в повному обсязі з`ясували обставини справи та не
дослідили питання щодо наявності чи відсутності у матеріалах справи необхідних
доказів, у зв`язку з чим жоден з висновків судів по позовній давності не може
вважатися обґрунтованим та правильним.
9.65. В силу обмежень,
передбачених ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції позбавлений
можливості самостійно встановити наведені обставини.
9.66. Згідно з положеннями статті 236 ГПК
України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм
матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є
рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими
доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім
аргументам учасників справи.
9.67. Ухвалені у цій справі судові рішення
наведеним вимогам не відповідають, оскільки допущені судами попередніх
інстанцій порушення, про які зазначалося вище, унеможливили встановлення
фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що у
підсумку не дає можливості дійти однозначного висновку про наявність чи
відсутність правових підстав для задоволення заявлених АТ "Альфа-Банк"
кредиторських вимог.
Немає коментарів:
Дописати коментар