ПОСТАНОВА ВС 01.10.2020, Справа № 910/17501/19, ВС у складі колегії суддів КГС: Катеринчук Л.Й. - головуючої, Васьковського О.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/92317492
Під час примусового виконання рішення суду про стягнення із
боржника на користь Банку заборгованості за кредитним договором приватним
виконавцем було виставлено на продаж з
електронних торгів через електронний майданчик ДП “СЕТАМ” належну боржнику
квартиру на перших торгах 20.11.2019, які не відбулися за відсутності допущених
учасників торгів, та на других торгах, призначених на 03.01.2020. Фізична особа-боржник звернувся до суду із
заявою про неплатоспроможність, провадження по якій було відкрито господарським
судом ухвалою від 23.12.2019, що стало підставою для зупинення вчинення
виконавчих дій відповідно до постанови приватного виконавця від 28.12.2019. В
цей же день (28.12.2019) приватний виконавець повідомив ДП "СЕТАМ"
про зупинення дій з реалізації квартири фізичної особи-боржника, зокрема, на
електронних торгах 03.01.2020. Стягувач-іпотекодержатель 11.02.2020 подав
приватному виконавцю клопотання, яким просив відновити реалізацію предмета
іпотеки (спірної квартири), яке приватний виконавець задовольнив та 12.02.2020
виніс постанову про поновлення виконавчого провадження та відновлення
реалізації майна. Треті електронні торги, які
були призначені на 03.03.2020, не відбулися у зв`язку з відсутністю
допущених учасників аукціону і стягувач звернувся до приватного виконавця із
заявою щодо залишення за собою нереалізованого майна боржника у порядку,
передбаченому ст. 49 Закону України "Про іпотеку", за результатами
розгляду якої 03.03.2020 приватним виконавцем складено Акт про реалізацію
предмета іпотеки - квартири, відповідно до якого стягувачем залишено за собою
предмет іпотеки за початковою ціною других електронних торгів, шляхом заліку
своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна в розмірі 741 452 грн. Суд першої та апеляційної інстанцій відмовили
фізичній особі-боржнику у задоволенні скарги про визнання незаконним Акту про
реалізацію предмета іпотеки, а Верховний Суд судові рішення нижчих судів
скасував та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції,
вказавши, що місцевий та апеляційний суди: 1) не перевірили факту
настання обставин, до закінчення строку дії яких було зупинено вчинення
виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні постановою приватного виконавця
28.12.2019, тобто не перевірили спливу строку дії мораторію на задоволення
вимог кредиторів, введеного ухвалою суду 23.12.2019 у цій справі; 2)не з`ясували відповідності
оформленої Актом від 03.03.2020 процедури задоволення Банком вимог до Боржника
в порядку ст. 49 Закону України "Про іпотеку" приписам ч. 4 та 5 ст. 121 КУзПБ.; 3) не надали оцінки доводам Боржника
про необхідність застосування до правовідносин, що склалися, передбаченої п. 5
Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ процедури реструктуризації боргу у
провадженні у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи згідно з
планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей,
встановлених цим пунктом; 4) не надали оцінки доводам скаржника про те,
що спірна квартира є єдиним місцем проживання боржника та членів її сім`ї, а
також не перевірили обставин наявності у власності боржника іншого нерухомого
житлового майна, що може бути використане нею як місце постійного проживання; 5)не спростували доводів скаржниці щодо
реалізації приватним виконавцем належної їй квартири на погашення вимог
банку-іпотекодержателя у період дії мораторію на звернення стягнення на спірне
нерухоме майно, як таке, що забезпечує зобов`язання боржника за кредитом в
іноземній валюті, наданим на споживчі цілі (на придбання спірної квартири).
Короткі висновки:
Ø У разі відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність щодо фізичної особи, на рухоме (нерухоме) майно якої
звертається стягнення за її зобов`язаннями перед третіми особами, переважному
застосуванню підлягають приписи ч. 4 ст. 121
КУзПБ щодо задоволення вимог кредиторів
(стягувачів) за рахунок заставного майна боржника в межах провадження у справі
про неплатоспроможність.
Ø Винятками із спеціального регулювання
порядку задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника згідно з ч. 4
ст. 121 КУзПБ є
два випадки: якщо на момент відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність виконавче провадження перебуває на стадії розподілу
стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна
боржника, або майно перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення
інформації про продаж.
Ø Поняття "стадія продажу майна" не
включає в себе процедуру придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за
початковою вартістю шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (ч.1
ст. 49 Закону України "Про
іпотеку"), оскільки правовим наслідком
реалізації іпотекодержателем цього права, визначеного ст. 49 Закону
України "Про іпотеку", є не продаж
йому предмета іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання шляхом
заліку вимог в рахунок ціни майна
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
Ø 27. Положеннями Книги четвертої КУзПБ визначено
особливості застосування процедури банкрутства до боржника - фізичної особи,
фізичної особи-підприємця.
Ø За змістом ч. 1, 3 ст. 119 КУзПБ вбачається,
що питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність вирішується господарським судом у підготовчому засіданні,
за наслідком якого суд постановляє ухвалу про відкриття або про відмову у
відкритті провадження у справі про неплатоспроможність.
Ø Пунктом 3 ч. 5 ст. 119 КУзПБ визначено,
що в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
боржника господарський суд зазначає про введення мораторію на задоволення вимог
кредиторів.
Ø 28. Поняття мораторію на задоволення вимог
кредиторів визначено ч.1 ст. 41 КУзПБ, що вміщена у Книзі третій КУзПБ "Банкрутство юридичних осіб". Однак, цей
термін також використовується для розкриття суті поняття мораторію на
задоволення вимог кредиторів, що вводиться у справі про неплатоспроможність
фізичної особи чи фізичної особи-підприємця.
Ø Так, згідно з ч.1 ст. 41 КУзПБ, мораторій
на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником
грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових
платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення
заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань
щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня
введення мораторію.
Ø Строк дії та наслідки введення мораторію
на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність визначені
положеннями статті 121 КУзПБ, як спеціальної норми, що застосовується у процедурі
відновлення платоспроможності фізичної особи.
Ø Відповідно до ч.1 ст. 121 КУзПБ, мораторій на
задоволення вимог кредиторів вводиться строком на 120 днів з моменту відкриття
провадження у справі про неплатоспроможність. Ухвала про відкриття
провадження у справі про неплатоспроможність є підставою для зупинення вчинення
виконавчих дій стосовно боржника.
Ø Виходячи із цілей та мети КУзПБ щодо відновлення
платоспроможності фізичної особи, завданням мораторію на задоволення вимог
кредиторів, що вводиться ухвалою господарського суду про відкриття провадження
у справі про неплатоспроможність, є забезпечення збереження майнових активів
боржника-фізичної особи з метою подальшого задоволення вимог кредиторів на
засадах конкурсу, який би забезпечував максимально можливу ціну предмета
продажу на ринку у процедурі реструктуризації боргів боржника або у процедурі
погашення боргів боржника, що вводиться у справі про неплатоспроможність разом
з визнанням боржника банкрутом, як судових процедурах, які застосовуються до
боржника-фізичної особи (ч. 2 ст. 6 КУзПБ).
Ø Отже, законодавцем передбачено інститут
мораторію у справі про банкрутство юридичної особи (неплатоспроможності
фізичної особи/фізичної особи-підприємця) як механізм збереження активів
боржника задля їх спрямування під час реалізації щодо боржника
передбачених ст. 6 КУзПБ судових процедур на погашення конкурсної маси
боржника та забезпечення справедливого балансу між інтересами кредиторів і
боржника, а також максимального погашення пасиву боржника за рахунок його
активів.
Ø 29. Законодавець імперативно визначив
наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про
неплатоспроможність (ч. 2 ст. 121 КУзПБ) та види зобов`язань боржника, на виконання яких мораторій
не поширюється (ч. 3 ст. 121 КУзПБ).
Ø Так, п. 2 ч. 2 ст. 121 КУзПБ передбачено,
що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється
стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих
документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди,
завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а
також крім випадків перебування виконавчого провадження на
стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від
продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з
моменту оприлюднення інформації про продаж.
Ø Отже, законодавцем визначено одним із
наслідків введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про
неплатоспроможність зупинення стягнення з боржника-фізичної особи за всіма
виконавчими документами, за винятком випадків перебування виконавчого
провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі
одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з
моменту оприлюднення інформації про продаж. Таке зупинення стягнення за виконавчими
документами оформлюється постановою державного (приватного) виконавця про
зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п. 4 ч.1 ст. 34 Закону України "Про виконавче
провадження".
Ø 30. За змістом ч. 4 ст. 121 КУзПБ вбачається,
що задоволення вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є
предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у
справі про неплатоспроможність, крім випадків перебування
виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум,
у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування
майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
Ø Зазначена норма КУзПБ є спеціальною
відносно ч.4 ст. 33 Закону
України "Про іпотеку", якою визначено
способи звернення стягнення на предмет іпотеки (на підставі рішення суду,
виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог
іпотекодержателя), та ч. 7 ст. 20 Закону України "Про заставу", що передбачає способами звернення стягнення на заставлене
майно за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису
нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Ø Отже, у разі
відкриття провадження у справі про неплатоспроможність щодо фізичної особи, на
рухоме (нерухоме) майно якої звертається стягнення за її зобов`язаннями перед
третіми особами, переважному застосуванню підлягають приписи ч. 4 ст. 121 КУзПБ щодо задоволення вимог кредиторів (стягувачів) за
рахунок заставного майна боржника в межах провадження у справі про
неплатоспроможність.
Ø
Винятками
із спеціального регулювання порядку задоволення вимог кредиторів за рахунок
майна боржника згідно з ч. 4 ст. 121 КУзПБ є два
випадки: якщо на момент відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність виконавче провадження перебуває на стадії розподілу
стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна
боржника, або майно перебуває на стадії продажу з моменту оприлюднення
інформації про продаж.
Ø 31. При визначенні змісту поняття
"стадія продажу майна" (п. 2,ч. 4 ст. 121 КУзПБ) колегія суддів
звертається до правового висновку, викладеного Верховним Судом у складі Судової
палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у
постанові від 14.05.2020 у справі №903/69/18 під час правового аналізу положень
ч. 3 ст. 19 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (щодо наслідків введення мораторію на задоволення
вимог кредиторів) та ст. 49 Закону України "Про іпотеку" (щодо прав та обов`язків іпотекодержателя у разі
визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися).
Ø Так, у пункті 59 постанови від 14.05.2020
у справі №903/69/18 Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловлено правову
позицію про те, що поняття "стадія продажу майна" не
включає в себе процедуру придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за
початковою вартістю шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна (ч.1
ст. 49 Закону України "Про іпотеку"), оскільки правовим наслідком реалізації іпотекодержателем
цього права, визначеного ст. 49 Закону України "Про
іпотеку", є не продаж йому предмета
іпотеки, а припинення забезпеченого іпотекою зобов`язання шляхом заліку вимог в
рахунок ціни майна.
Ø Верховний Суд зауважив, що у такій
ситуації, тобто при придбанні у порядку ст. 49 Закону України "Про іпотеку" предмета
іпотеки іпотекодержателем, який є забезпеченим кредитором у справі про
банкрутство, жодного прояву засад конкуренції, характерної для продажу майна в
розумінні положень Закону про банкрутство,
немає.
Ø Залишаючи в силі оскаржувані судові
рішення про розгляд у межах справи про банкрутство №903/69/18 та задоволення
вимог заяви ліквідатора боржника про визнання протиправними та скасування
результатів електронних торгів щодо реалізації нежитлових приміщень боржника,
акту про реалізацію предмета іпотеки, виданого державним виконавцем відділу ПВР
органу ДВС, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, виданого
приватним нотаріусом, та рішення приватного нотаріуса про реєстрацію прав та їх
обтяжень з витребуванням спірних нежитлових приміщень у їх набувача за
наслідком проведення оспорюваних електронних торгів на користь боржника,
Верховний Суд за встановлених судами попередніх інстанцій обставин дійшов
висновку, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється
на спірні правовідносини, а дії осіб щодо здійснення переходу права
власності на спірне майно до стягувача є такими, що суперечать вимогам
законодавства.
Ø 33. Колегія суддів зауважує, що
законодавцем у п. 4 ч. 1 ст.34 Закону
України "Про виконавче провадження" визначено
підставою для зупинення вчинення виконавчих дій відкриття господарським судом
провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно
до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого
господарським судом.
Ø Отже, у п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче
провадження" міститься відсильна норма до
положень спеціального закону, яким визначено порядок застосування мораторію на
задоволення вимог кредиторів боржника, а зокрема, до ч.2 ст. 121 КУзПБ, що передбачає наслідки введення мораторію на задоволення
вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
Ø З урахуванням висновків Верховного Суду,
викладених у пунктах 28-30 описової частини цієї постанови, колегія суддів
зауважує, що на вимогу Банку, як іпотекодержателя, щодо погашення боржником-позичальником заборгованості за
кредитним договором поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно
до п. 2 ч. 2 ст. 121 КУзПБ, а задоволення вимог банку-кредитора за рахунок
спірної квартири боржника, як предмета забезпечення, допускається лише в межах
провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 4 ст. 121 КУзПБ).
Ø Водночас, на спірні правовідносини не
поширюються випадки задоволення вимог кредитора-іпотекодержателя за рахунок
іпотечного майна поза межами процедури відновлення платоспроможності
боржника-фізичної особи, оскільки реалізація Банком визначеного статтею 49
Закону України "Про іпотеку" права на проведення заліку своїх вимог
до боржника-іпотекодавця за рахунок ціни іпотечного майна за початковою ціною
його продажу з електронних торгів у виконавчому провадженні, що має наслідком
припинення забезпеченого іпотекою основного (кредитного) зобов`язання, не
включає в себе процедуру придбання іпотекодержателем предмета іпотеки за
початковою ціною, тому виняток щодо застосування до кредитора-іпотекодежателя
вимог ч. 4 ст. 121 КУзПБ у разі "перебування майна на стадії продажу з
моменту оприлюднення інформації про продаж" на спірні правовідносини не
поширюється.
Ø Такі висновки узгоджуються з правовою
позицією Судової палати для розгляду справ про банкрутство КГС у складі ВС у
постанові від 14.05.2020 у справі №903/69/18 щодо поняття "стадія продажу
майна", яке застосовано законодавцем у диспозиціях норм п. 2 ч. 2 та ч. 4
ст. 121 КУзПБ.
Ø Місцевий та апеляційний суди, надаючи
оцінку діям приватного виконавця щодо винесення 12.02.2020 постанови про
поновлення виконавчого провадження та відновлення реалізації спірної квартири,
щодо якої 23.12.2019 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність,
введено процедуру реструктуризації боргів та мораторій на задоволення вимог
кредиторів, не перевірили факту настання обставин, до закінчення строку дії яких
було зупинено вчинення виконавчих дій у цьому виконавчому провадженні
постановою приватного виконавця 28.12.2019 (ч. 1 ст. 35 Закону України "Про виконавче
провадження"), тобто спливу строку дії мораторію
на задоволення вимог кредиторів, введеного ухвалою суду 23.12.2019 у цій
справі.
Ø 34. Верховний Суд зауважує, що судами
попередніх інстанцій під час розгляду скарги боржника на рішення приватного
виконавця щодо реалізації належної їй квартири, обтяженої іпотекою Банку у
виконавчому провадженні шляхом передання спірного нерухомого майна
банку-іпотекодержателю, не взято до уваги обставин проведення 24.02.2020
попереднього засідання місцевого суду у цій справі, у якому господарський суд
розглянув заявлені до ОСОБА_1 вимоги конкурсних кредиторів, у т. ч. вимоги Банку,
які забезпечено майном боржника, а саме спірною квартирою, що була предметом
реалізації у виконавчому провадженні. Вимоги Банку визнано на суму 1 355 245,
84 грн., з яких 1 351 041, 84 грн. як вимоги, що забезпечені заставою. Ухвала
місцевого суду 24.02.2020 в частині розгляду вимог Банку залишена без змін
постановою апеляційного суду 13.07.2020.
Ø Визначення господарським судом розміру
вимог банку-іпотекодержателя, що підлягають внесенню керуючим реструктуризацією
до реєстру вимог кредиторів ФО-боржника відповідно до ст. 47, 122 КУзПБ, зумовило набуття Банком статусу забезпеченого кредитора
фізичної особи-боржника та задоволення боржником вимог банку з урахуванням
положень КУзПБ.
Ø Так, положеннями абзацу 2 ч. 5 ст. 121 КУзПБ передбачено,
що дія мораторію щодо задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок
майна боржника, яке є предметом забезпечення, припиняється після спливу 120
днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, якщо
господарський суд протягом цього часу не ухвалив постанову про визнання
боржника банкрутом або постановив ухвалу про затвердження плану
реструктуризації боргів.
Ø Надаючи оцінку діям приватного виконавця
щодо складення Акту про реалізацію предмета іпотеки від 03.03.2020 у
виконавчому провадженні за встановлених обставин відкриття щодо боржника
провадження у справі про неплатоспроможність ухвалою 23.12.2019 та введення
цією ж ухвалою суду мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника-фізичної
особи, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували відповідності
оформленої Актом від 03.03.2020 процедури задоволення Банком вимог до ОСОБА_1 в
порядку ст. 49 Закону України "Про іпотеку" приписам ч. 4 та 5 ст. 121 КУзПБ.
Ø 35. Колегія суддів зазначає, що під час
здійснення провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб за
правилами Книги четвертої КУзПБ судам необхідно враховувати положення п. 5 Прикінцевих
та перехідних положень КУзПБ про те, що протягом
п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня
введення в дію цього Кодексу, за
кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового
будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за
процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з
урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
Склад і розмір
грошових вимог забезпеченого кредитора за зобов`язаннями, які виникли з кредиту
в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку,
що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, визначаються в національній
валюті за курсом, встановленим НБУ на дату відкриття провадження у справі про
неплатоспроможність фізичної особи. До розміру вимог такого забезпеченого
кредитора не включаються штрафні санкції та пеня.
Визнані
господарським судом вимоги забезпеченого кредитора погашаються боржником у
розмірі ринкової вартості квартири або житлового будинку, що забезпечує вимоги
такого кредитора, яка визначається оцінювачем, визначеним кредитором. Залишок заборгованості такого
кредитора підлягає прощенню (списанню) в порядку, визначеному цим пунктом.
У разі якщо
боржник до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність частково
погасив кредит, розмір вимог забезпеченого кредитора, які підлягають погашенню
відповідно до цього пункту, зменшується пропорційно до частини кредиту,
погашеної боржником.
Ø 36. Приймаючи ухвалу (27.04.2020) та
постанову (06.07.2020) про відмову у задоволенні скарги боржника на рішення
приватного виконавця, місцевий та апеляційний суди, у порушення ст. 14 ГПК України "диспозитивність
господарського судочинства", що визначає обов`язок господарських судів
розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим до суду в
межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками
справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом, не надали
оцінки доводам ОСОБА_1 , викладеним у скарзі на рішення приватного
виконавця від 04.03.2020 та додаткових поясненнях до неї від 16.03.2020,
про необхідність застосування до правовідносин, що склалися між
банком-іпотекодержателем, і боржником-фізичною особою під час погашення
заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, зобов`язання за яким
забезпечено іпотекою квартири скаржниці, що використовується нею як житло,
передбаченої пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ процедури
реструктуризації боргу у провадженні у справі про неплатоспроможність
боржника-фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з
урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
Ø 37. Верховний Суд, зауважує, що 12.08.2015
набрав чинності Закон України
"Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, пунктом 1 якого визначено, що протягом дії
цього Закону не може бути
примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке
вважається предметом застави згідно
із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст.
5 Закону України "Про іпотеку", якщо
таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або
майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними
установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
o
таке
нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання
позичальника/майнового
поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна,
яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або
майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове
майно;
o
загальна
площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового
майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв.
метрів для житлового будинку.
Ø Абзацом четвертим пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ визначено, що Закон України "Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті" втрачає
чинність через один рік з дня введення (21.10.2019) в дію цього Кодексу, а саме з 21.10.2020.
Ø Верховний Суд зауважує, що Законом України №895-IX від 16.09.2020 "Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мораторію на стягнення
майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній
валюті" внесено зміни до абзацу 4 п.
2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ та пролонговано
строк дії Закону України №1304-VII від 03.06.2014 на вісімнадцять місяців з дня введення в дію КУзПБ, а саме до 21.04.2021.
Ø Отже, на момент відкриття виконавчого
провадження та накладення арешту на належну боржнику квартиру, як предмет
іпотеки за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором 2007 року з повернення
кредитних коштів, наданих банком у валюті долар США, відповідно до постанов
приватного виконавця від 12.09.2019 і на час розгляду скарги боржника на
рішення приватного виконавця щодо складення Акту про реалізацію предмета
іпотеки від 03.03.2020 місцевим (27.04.2020) та апеляційним (06.07.2020) судами
діяв Закон України "Про
мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення
кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014, яким заборонено на період його дії з 12.08.2015 по
21.10.2020 звернення стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого
житлового майна, що є предметом іпотеки за кредитними зобов`язаннями
громадянина України перед кредитними установами-резидентами України згідно з
договорами споживчого кредитування в іноземній валюті.
Ø 38. З матеріалів справи вбачається, що до
заяви з кредиторськими вимогами у справі №910/17501/19 про неплатоспроможність
фізичної особи банк-іпотекодержатель долучив у належно засвідчених фотокопіях
кредитний договір з додатком та додатковим угодами та договір іпотеки без
оформлення заставної з договорами про
внесення змін до нього.
Ø Умовами пунктів 1.1., 1.4. кредитного
договору №298-Ф/07 від 18.12.2007 банк та позичальник - громадянка
України ОСОБА_1 погодили, що предметом кредитного договору є надання
банком позичальникові грошових коштів у кредит на суму 158 400 доларів
США під 12,9% річних на придбання нерухомості - двокімнатної
квартири, загальною площею 75,90 кв.м., житловою площею 42,70 кв.м., що
розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Ø Пунктами 1.1., 1.2. договору іпотеки без
оформлення заставної від 18.12.2007 сторони погодили, що іпотекодавець (
ОСОБА_1 ) передає іпотекодержателю (Банк) в іпотеку двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 75,90 кв.м.; предмет іпотеки забезпечує
всі вимоги іпотекодержателя (Банку), які випливають з кредитного договору
№298-Ф/07 від 18.12.2007.
Ø 39. Розглядаючи в межах справи про
неплатоспроможність ФО її вимоги про визнання неправомірним та скасування Акту
про реалізацію предмета іпотеки від 03.03.2020, складеного приватним виконавцем
у виконавчому провадженні №60048546 за наслідком реалізації спірної квартири
боржника, на яку звернено стягнення банком-іпотекодержателем, місцевий та
апеляційний суди встановили, що у квартирі зареєстрована ОСОБА_1 , як власник
квартири, що підтверджується довідкою Відділу з питань реєстрації місця
проживання/перебування фізичних осіб місцевої державної адміністрації від 18.09.2019, яку
25.09.2019 зазначеним органом надано приватному виконавцю.
Ø Водночас, суди не надали оцінки доводам
ОСОБА_1 , викладеним у скарзі від 04.03.2020 та додаткових поясненнях до неї
від 16.03.2020, про те, що спірна квартира є єдиним місцем проживання боржника
та членів її сім`ї, а також не перевірили обставин наявності у власності
ОСОБА_1 іншого нерухомого житлового майна, що може бути використане нею як
місце постійного проживання.
Ø Також, суди не досліджували умов укладених
між Банком і ОСОБА_1 кредитного та іпотечного договорів з додатковими угодами
до них на предмет відповідності правовідносин, що склалися між сторонами
договірних зобов`язань, умовам п. 1 Закону України "Про мораторій на
стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній
валюті" №1304-VII від 03.06.2014 та не спростували доводів скаржниці
відповідно до наданих нею додаткових пояснень до скарги щодо реалізації
приватним виконавцем належної їй квартири на погашення вимог
банку-іпотекодержателя у період дії мораторію на звернення стягнення на спірне
нерухоме майно, як таке, що забезпечує зобов`язання боржника за кредитом в
іноземній валюті, наданим на споживчі цілі (на придбання спірної квартири).
Ø 40. У рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші
проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий
розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок
національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у
зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації
справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.
Ø Неповнота дослідження місцевим та
апеляційним судами обставин справи №910/17501/19 під час розгляду скарги
ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця та надання оцінки його діям щодо
реалізації обтяженої іпотекою Банку спірної квартири за кредитними
зобов`язаннями ОСОБА_1 , щодо якої відкрито провадження у справі про
неплатоспроможність, а також неврахування судами норм спеціального
законодавства, яке визначає порядок задоволення вимог кредиторів
боржника-фізичної особи у справі про неплатоспроможність (статті 121, 120, 64,
47 КУзПБ), та процедуру реструктуризації заборгованості боржника-фізичної особи
за кредитами в іноземній валюті, які забезпечені іпотекою квартири або
житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, згідно з
планом реструктуризації/мировою угодою з урахуванням особливостей, визначених п.
5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, та незастосування положень Закону
України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як
забезпечення кредитів в іноземній валюті", свідчить про суперечність
постанови 06.07.2020 та ухвали 27.04.2020 у справі №910/17501/19
загальноприйнятим стандартам правосуддя, згідно з якими правосуддя має не
тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться (рішення ЄСПЛ у справі
"Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984), а обґрунтоване рішення
полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення
ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001).
Немає коментарів:
Дописати коментар