ПОСТАНОВА 01.09.2021, Справа № 916/3488/19 (916/251/20), Верховний Суд у складі суддів КГС: Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г., https://reyestr.court.gov.ua/Review/99425835
У 2005 році Укрсиббанк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 110 тис. дол США та в забезпечення його повернення прийняв в іпотеку житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами та земельну ділянку. Боржник перестав належно виконувати зобов'язання з повернення кредиту з січня 2019 року, у зв’язку з чим утворилася заборгованість по кредиту в розмірі 2946,11 дол. США та процентам у розмірі 2802.80 дол. США. Банк направив ОСОБА_1 вимогу від 26.07.2019 про усунення порушень, а у разі не погашення простроченої заборгованості - про дострокове повернення кредиту. Вимога Банку повернулася назад неврученою з причин «за закінченням терміну зберігання»; 14.01.2020 г/с було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1; 30.01.2020 Банк звернувся з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням місцевого г/с від 18.08.2020, яке залишено без змін апеляційним г/с (постанова від 11.05.2021) у задоволенні позову відмовлено; суди послалися на відкриту справу про неплатоспроможність ОСОБА_1 та запроваджений у зв’язку з цим мораторій на задоволення вимог кредиторів; Банк не звертався в межах вказаної справи для реалізації свого права на задоволення забезпечених вимог за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення; діяв та діє Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.04.2014, яким заборонено на період його звернення стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за кредитними зобов`язаннями громадянина України перед кредитними установами-резидентами України згідно з договорами споживчого кредитування в іноземній валюті. Верховний Суд скасував судові рішення нижчих судів та направив справу в скасованій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, вказавши, що судами не перевірено відповідність положенням Закону про мораторій загальної площі житлового будинку, на який просив звернути стягнення Банк; не перевірено можливості застосування положень вказаного Закону до земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок (предмет іпотеки); в судових рішеннях відсутні висновки щодо правомірності/неправомірності заявленого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо відповідача2, яка є співвласником іпотечного майна.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
ØВ силу положень ст.7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються г/с за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
ØГ/с, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник.
ØПунктом 3 ч.5 ст. 119 КУзПБ визначено, що в ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника г/с зазначає про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
ØПоняття мораторію на задоволення вимог кредиторів визначено ч.1 ст. 41 КУзПБ, згідно з якою мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.
ØСтрок дії та наслідки введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі про неплатоспроможність визначені положеннями ст.121 КУзПБ, як спеціальної норми, що застосовується у процедурі відновлення платоспроможності фізичної особи.
ØПунктом 2 ч.2 ст.121 КУзПБ передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів зупиняється стягнення з боржника за всіма виконавчими документами, крім виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів чи про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, а також крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, у тому числі одержаних від продажу майна боржника, або перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж.
ØВодночас, колегія суддів зазначає, що під час здійснення провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб за правилами Книги четвертої КУзПБ судам необхідно враховувати положення п.5 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ про те, що протягом п`яти років з дня введення в дію цього Кодексу заборгованість фізичної особи, що виникла до дня введення в дію цього Кодексу, за кредитом в іноземній валюті, який забезпечений іпотекою квартири або житлового будинку, що є єдиним місцем проживання сім`ї боржника, реструктуризується за процедурою неплатоспроможності фізичної особи згідно з планом реструктуризації або з мировою угодою з урахуванням особливостей, встановлених цим пунктом.
ØЗакон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" №1304-VII від 03.06.2014 набрав чинності 07.06.2014.
ØЗаконом України №895-IX від 16.09.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" внесено зміни до абзацу 4 п.2 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ та пролонговано строк дії Закону України №1304-VII від 03.06.2014 на вісімнадцять місяців з дня введення в дію КУзПБ, а саме до 21.04.2021.
ØОтже, як вірно вказали суди, на момент звернення (29.01.2020) Банку до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки на належний боржнику житловий будинок, як предмет іпотеки за зобов`язаннями ОСОБА_1 за кредитним договором від 09.12.2005 з повернення кредитних коштів, наданих Банком у валюті (долар США), 30.01.2020 та на час винесення оскаржуваного рішення діяв Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Ø Пунктом 1 вказаного Закону передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України "Про заставу" та (або) предметом іпотеки відповідно до ст.5 Закону України "Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника (майнового поручителя) або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.
Ø Таким чином, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Ø За правовим висновком ВП ВС, викладеним у постанові від 10.04.2019 в справі № 726/1538/16-ц (провадження №14-111цс19), Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" застосовується при одночасній наявності всіх перерахованих умов.
ØУ постанові від 19.05.2021 у справі №761/27264/19 Верховний Суд зауважив, що тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя застосовується лише в чітко визначених законодавцем випадках: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
ØВодночас, при розгляді позовної заяви у цій справі судами попередніх інстанцій не було перевірено відповідність спірного житлового будинку, переданого в іпотеку Банку вимогам ст. 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", а саме, відповідність положенням цього Закону загальної площі житлового будинку, на який просить звернути стягнення Банк; можливості застосування положень вказаного Закону до земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок - предмет іпотеки.
ØРозглядаючи вимогу звернення стягнення на предмет іпотеки житлового будинку фізичної особи, щодо якої відкрито провадження у справі про неплатоспроможність, судами в порушення вимог статті 86 ГПК України, не було надано належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема договору іпотеки від 09.12.2005, технічному паспорту на ж/б від 18.08.2005, інформаційній довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25.02.2020, що свідчить про неналежне з`ясування обставин для визнання об`єкта іпотеки таким, до якого підлягають застосуванню положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
ØЗа наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги про неповне з`ясування судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин, відсутність належної оцінки відповідності спірного житлового будинку, переданого в іпотеку, вимогам статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
ØКрім того, відповідно до ч.7 ст.238 ГПК України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право є солідарними.
ØЗміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що судам не було врахованого суб`єктного складу відповідачів у справі № 916/3488/19(916/251/20), визначеного позивачем, та суті позовних вимог до кожного з них.
Ø У порушення статті 14 ГПК України "диспозитивність господарського судочинства", що визначає обов`язок господарських судів розглядати справи не інакше як за зверненням особи, поданим до суду в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у випадках, передбачених цим Кодексом, в оскаржуваних судових рішеннях не знайшли свого відображення мотиви відмови у вимогах Банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в аспекті позовних вимог до ОСОБА_2 (відповідач2), яка є співвласником предмету іпотеки - Ѕ житлового будинку з господарчими будівлями і спорудами … ; можливості застосування до правовідносин, що склалися між банком-іпотекодержателем, і боржником-фізичною особою під час погашення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, зобов`язання за яким забезпечено іпотекою, в т. ч. й Ѕ житлового будинку ОСОБА_2 (відповідача 2), положень КУзПБ у провадженні у справі про неплатоспроможність боржника-фізичної особи - ОСОБА_1 (відповідача1).
ØВисновків щодо правомірності/неправомірності заявленого позову про звернення стягнення на предмет іпотеки щодо відповідача2, судами першої та апеляційної інстанції не зроблено.
ØНеповнота дослідження місцевим та апеляційним судами зібраних у справі доказів та обставин справи, що входять до предмета доказування у даному спорі, застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" без урахуванням норм спеціального законодавства, яке визначає порядок задоволення вимог кредиторів боржника - фізичної особи у справі про його неплатоспроможність(статті 121, 120, 64, 47 КУзПБ) при розгляді спору відносно іншого відповідача (співвідповідача) у спорі, який є відмінним від боржника, свідчить про передчасність висновків судів, а відтак, оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися такими, що відповідають критеріям справедливого судового розгляду відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.
Немає коментарів:
Дописати коментар