ПОСТАНОВА 22.04.2021, Справа № 910/10281/20, ВС у складі колегії суддів КГС: Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В. Я., https://reyestr.court.gov.ua/Review/96822355 )
У 2007 році між Товариством та Банком був укладений кредитний
договір, виконання зобов’язань за яким було забезпечено порукою фізичної особи.
У вересні 2020 року була відкрита справа про неплатоспроможність фізичної
особи і Банк заявив грошові
вимоги, у визнані яких місцевий г/суд відмовив; рішення мотивоване тим, що
зміна Банком в односторонньому порядку процентних ставок за Кредитним договором
припинила дію поруки в силу приписів ст.
559 ЦК України. Апеляційний
суд погодився з місцевим судом та його висновками про необґрунтованість
грошових вимог Банку до боржника, заявлених на підставі договору поруки, який
припинився. Верховний суд залишив судові рішення нижчих судів без змін.
Висновки щодо застосування норм права
77. Приписи
ч.1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання
порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким
визначено обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та
повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють
правові наслідки неодержання згоди поручителя.
78. Відтак,
умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає
свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування
правил, передбачених абзацом 3 ч. 3 ст. 202 ЦК
України, та, відповідно, і
необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до
основного зобов`язання із поручителем у належній формі.
79. При
цьому згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути
очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова
поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і
навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його
відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
80. За
змістом ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент
укладання договору поруки та до 04.11.2018) зміна обсягу зобов`язань боржника
могла бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї було
передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею
зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності і як наслідок є підставою для
відхилення судом вимог кредитора у справі про банкрутство, які ґрунтуються на
договорі поруки, що припинився у зв`язку з настанням відповідного юридичного
факту.
Розглянувши справу ВС зазначив наступне:
39. Згідно
із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша
фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит)
позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник
зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
40. Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися,
зокрема, порукою.
41. За
договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання
ним свого обов`язку.
42. Правочин
щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин
щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової
форми, є нікчемним (ст. 547 ЦК України).
43. Відповідно
до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови
(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є
обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
44. Зобов`язання
має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України,
інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -
відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
(стаття 526 цього Кодексу).
45. У
разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і
поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором
поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1
ст. 554 ЦК України).
46. За
договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання
ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення
зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553
ЦК України).
47. У
разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і
поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором
поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1
ст. 554 ЦК України).
48. Поручитель
відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату
основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не
встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554
ЦК України).
49. Отже,
порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на
забезпечення виконання основного зобов`язання. Підставою поруки є договір, що
встановлює зобов`язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання
зобов`язання боржника, та кредитором боржника.
50. Наведене
засвідчує, що обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами
договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг
зобов`язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель
(аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від
09.10.2020 у справі № 903/998/19, від 02.02.2021 у справі № 924/193/20, від
09.02.2021 у справі № 924/744/20).
51. За
загальним правилом, установленим ч. 1 ст. 651 ЦК
України, зміна умов договору
допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або
законом.
52. Відповідно
до ч. 3 ст. 202 ЦК України одностороннім правочином є дія
однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у
випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
53. Настання
правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для
інших осіб пов`язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі,
обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до
відома зацікавлених осіб.
54. Приписи
ч. 1 ст. 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання
порядку зміни забезпеченого порукою зобов`язання, а відтак і договору, яким визначено
обсяг зобов`язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім
сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки
неодержання згоди поручителя.
55.
Відтак, умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього
договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають
застосування правил, передбачених абзацом 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, та, відповідно, і необхідності узгодження певних вчинених в
односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у
належній формі. Такий
висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від
26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
56. При
цьому згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має
бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова
поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і
навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його
відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеним
у постановах від 19.06.2018 у справі № 910/7389/17, від 29.05.2019 у
справі № 910/11429/18, від 09.02.2021 у справі № 924/744/20.
57. Як
встановлено судами попередніх інстанцій у пункті 2.1. Договору поруки сторони
домовилися, що Кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови
Основного договору з Боржником, внаслідок чого збільшиться обсяг
відповідальності Поручителя.
58. Під
"згодою Поручителя" Сторони розуміють візування Поручителем змін до
Основного договору (шляхом Поставлення підпису уповноваженої особи та печатки
Поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової
згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями
та (або) укладення Поручителем додаткової угоди до договору поруки щодо
внесення відповідних змін.
59. Як
зазначили суди обох інстанцій кредитором не надано до своєї заяви до суду
першої інстанції належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання
Поручителем згоди на збільшення відсоткової ставки за Кредитним договором у
формі, передбаченій у договорі поруки.
60. Водночас
суди попередніх інстанцій врахували, що у справі № 910/2983/16 рішенням
Господарського суду міста від 05.12.2017 установлено, що 11.07.2008 Банком в
односторонньому порядку збільшено базову процентну ставку за користування
кредитом до 14,5 % річних та підвищену процентну ставку - до 29,00 % річних за
додатковою угодою до генерального договору про надання послуг.
61. Отже,
як правильно зазначили суди попередніх інстанцій в даному випадку відбулося
збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом за основним
зобов`язанням (за Кредитним договором), що призвело до збільшення обсягу
відповідальності поручителя без згоди останнього, що скаржником не спростовано.
62. За
змістом ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на момент
укладання договору поруки та до 04.11.2018) зміна обсягу зобов`язань боржника
могла бути підставою для припинення поруки. Зокрема, частиною першою цієї було
передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею
зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок
чого збільшується обсяг його відповідальності.
63. Виходячи
з аналізу зазначеної правової норми, порука припинялася за наявності двох умов:
внесення без згоди поручителя змін до основного зобов`язання; ці зміни призвели
або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема,
до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без
згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності
останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного
зобов`язання виникає у разі: підвищення розміру процентів; відстрочення
виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти
за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру)
неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік
збільшення тощо (аналогічна правова позиція викладена у постановах
Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-18цс11, від 10.10.2012 у
справі № 6-112цс12, від 20.02.2013 у справі № 6-172цс12, від 23.12.2014 у
справі № 3-196гс14, від 17.02.2016 у справі № 6-3176цс15).
64. Отже,
установивши, що зміна зобов`язання за основним договором, а саме збільшення
11.07.2008 Банком в односторонньому порядку розміру базової і
підвищеної процентних ставок за кредитними зобов`язаннями Товариства, відбулася
без погодження з поручителем, місцевий і апеляційний господарські суди
дійшли правильного висновку про те, що порука за договором, є припиненою в силу
положень ч.1 ст. 559 ЦК України (в редакції на час ініціювання
банком таких змін).
65. Тому
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про
необґрунтованість грошових вимог Банку до боржника, заявлених на підставі
вищевказаного договору поруки, який припинився з 11.07.2008, та вважає
правильним відхилення цих вимог судом першої інстанції за результатами розгляду
в порядку статей 45, 47, 122
КУзПБ .
66. Такі
висновки судів відповідають правовим позиціям, викладеним у
постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №
910/13109/18, та зроблені із урахуванням висновків Верховного Суду у постановах
від 26.12.2018 у справі № 569/8360/16-ц та від 09.10.2020 у справі №
903/998/19 (щодо застосування ч. 1 ст. 654
ЦК України), а також у постановах
від 17.04.2019 № 761/41709/17, від 28.01.2021 у справі № 924/209/20 щодо
реалізації принципів справедливості, добросовісності та розумності у цивільних
відносинах.
67. Розглядаючи
грошові вимоги Банку суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд,
повною мірою виконав обов`язки, покладені на господарський суд а саме
здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав
виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення
розміру та моменту виникнення цих грошових вимог відповідно до вимог статей 46,
47, 49, 122 КУзПБ та висновків Верховного Суду викладених у постановах
від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16,
від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17,
від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17,
від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16.
Зазначеним спростовується твердження касанта про вихід судів за межі предмета
розгляду у справі внаслідок з`ясування дійсності правовідносин поруки між
сторонами.
68. Враховуючи
наведене, колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касанта про
необхідність визнання грошових вимог Банку в обсязі, що існував до збільшення
зобов`язання, позаяк у даній справі судами попередніх інстанцій установлено та
скаржником не спростовано, що порука за договором припинилася в силу приписів ч.
1 ст. 559 ЦК України (у відповідній редакції) 11.07.2008
коли банк в односторонньому порядку збільшив базову і підвищену процентні
ставки за Кредитним договором, отже подальше зменшення процентної
ставки або обрахування грошових вимог до боржника на підставі її первісного
розміру не поновлюють правовідносин поруки за припиненим договором.
69. Тому,
посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №
910/23452/17, від 19.06.2018 у справі № 910/23452/17 не є релевантним, позаяк
цими постановами справи направлено на новий розгляд саме через неповне
з`ясування обставин, зокрема юридичних фактів з якими цивільний закон пов`язує
припинення правовідносин поруки.
Немає коментарів:
Дописати коментар